Виплата винагороди за безпосередню участь в АТО: позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції, адміністративну справу № 812/1060/18 за позовом особи до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції (АТО).

Обставини справи

У квітні 2018 року чоловік звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача грошову винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 до 20.01.2016 у загальному розмірі 18 550,07 грн. На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він у спірний період проходив службу в Національній поліції України та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в районах проведення АТО на території Луганської області, а тому має право на отримання винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 № 24.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходив із відсутності доказів на підтвердження фактичної участі позивача в антитерористичній операції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішенням Луганського окружного адміністративного суду та постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, чоловік подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що його безпосередня участь в антитерористичній операції на території Луганської області в спірний період підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідач подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Позиція Верховного Суду

Проаналізувавши правові норми, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах. Так, зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. Надалі, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, Головним управлінням МВС України в області видається відповідний наказ, який, своєю чергою, є підставою для нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеної за безпосередню участь у проведенні АТО.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що військовослужбовець  вважається таким, що бере безпосередню участь в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов, як залучення до проведення АТО; перебування у підпорядкуванні (виконання завдань) керівництва штабу АТО; перебування у районі проведення АТО. Зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. Тобто винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах.

Як правильно встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, наказами Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 07.12.2015 № 341, від 23.02.2018 № 54дск та довідкою Головного управління Національної поліції в Луганській області від 25.10.2017 № 901/111/22-2017 підтверджується, що позивач в період з 07.11.2015 до 31.01.2016 брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, проходив службу у Головному управлінні Національної поліції у Луганській області, яке є правоохоронним органом.

За спірний період позивачу нараховано та сплачено грошове забезпечення.

Вищезазначені накази першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) підтверджують включення чоловіка до сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Луганської області. Військовослужбовці з-поміж включених до таких сил та засобів надалі можуть залучатися до проведення Антитерористичної операції.

Спірний період часу є загальним періодом, що визначає участь в проведенні антитерористичної операції. Накази АТЦ при СБУ про включення та виключення особи до (зі) складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, не свідчать про фактичну участь у заходах, про що йдеться у п. 2 наказу МВС України від 23.07.2014 № 719 та у п. З розділу 2 Порядку від 02.02.2015 № 48. Вищезазначені накази Антитерористичного Центру при Службі безпеки України підтверджують включення позивача до сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Військовослужбовці з-поміж включених до таких сил та засобів надалі можуть залучатися до проведення Антитерористичної операції.

Посилання скаржника на те, що він брав безпосередню участь в АТО з 7 листопада 2015 року до 1 січня 2016 року суд вважає безпідставними, оскільки вказаний період часу є загальним періодом, що визначає участь позивача в проведенні антитерористичної операції. Інші доводи касатора не впливають на правильне вирішення цієї справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій.

Судді підкреслили, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено що позивачем до матеріалів справи не надано доказів, які б свідчили про його фактичну участь у проведенні антитерористичної операції у періоді з 07.11.2015 до 20.01.2016.

Натомість відповідачем до матеріалів справи приєднано довідку Управління превентивної діяльності ГУНП в Луганській області від 25.04.2018, надану на запит Відділу правового забезпечення ГУНП в Луганській області, з якої слідує, що в Управлінні відсутні відомості та документи щодо безпосередньої участі чоловіка в антитерористичній операції у періоді з 07.11.2015 до 20.01.2016.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням викладеного колегія суддів Верховного Суду не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення рішення судами першої та  апеляційної інстанцій.

У зв`язку з цим, відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.