Депутати пропонують ввести обов’язковість щеплень, медоглядів і записати правила карантину на рівні закону

22 вересня народні депутати, включаючи голову Комітету з питань охорони здоров’я від «Слуги народу» Михайла Радуцького, зареєстрували у Верховній Раді законопроект №4142 «Про систему громадського здоров’я». На думку ініціаторів законопроекту, потреба в ухваленні цього документу полягає у створенні єдиної нормативно визначної системи громадського здоров’я на противагу регулюванню цього питання розрізненими нормативно-правовими актами.

Зокрема, депутати вважають за необхідне перенести акцент у охороні суспільного здоров’я з нагляду та боротьби із хворобами до сприяння зміцненню здоров’я та профілактиці хвороб.

Зміст законопроекту

Перш за все, проект запроваджує у законодавство сам термін «громадське здоров’я» та окреслює заходи, які мають вживати відповідні органи для його забезпечення. Одним із суб’єктів цих правовідносин є «уповноважений орган у сфері громадського здоров’я». Визначати цей орган депутати пропонують Кабінету Міністрів. У вертикалі цього органу будуть діяти територіальні органи та центри контролю та профілактики хвороб.

Головним державним санітарним лікарем за посадою є керівник уповноваженого органу або його заступник – залежно від того, хто з них відповідає вимогам до Головного санітарного лікаря, встановлених законодавством. Таким чином законодавці передбачили можливість «політичного» призначення керівника уповноваженого органу.

Регулювання режиму карантину

Народні депутати пропонують, аби карантин встановлював і відміняв Кабінет Міністрів. Для встановлення карантину Головний санітарний лікар повинен зробити відповідне подання до Міністерства охорони здоров’я, яке, у свою чергу, порушує питання про карантин перед Кабміном. Загалом положення законопроекту у цій сфері відповідають заходам, що застосовуються урядом в умовах пандемії коронавірусу. Наприклад, можливість встановлювати різні обмежувальні заходи на різних територіях, обмеження на роботу певних закладів та установ, проведення самоізоляції та обсервації і т. д.

Окремо необхідно звернути увагу на передбачену можливість обмежувати права людей та юридичних осіб, а також можливість покладати на них додаткові обов’язки.

Нагадаємо, що суддя КСУ Ігор Сліденко порівняв карантинні заходи із Варшавським гетто.

Також варто відзначити, що відповідно до законопроекту карантин встановлюється «на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху» хвороби, що стала підставою його встановлення. Після таких заходів для завершення карантину необхідне відповідне рішення уряду. Тобто, карантин встановлюється з моменту оголошення і до подальшого рішення Кабміну, а не до фактичного припинення епідемії. При цьому законопроект не передбачає обов’язку уряду періодично переглядати рішення про встановлення карантину або будь-яких інших запобіжників, які могли б запобігти штучному затягуванню карантинних обмежень.

Додаткові обов’язки

Законопроект містить ряд норм, якими встановлює обов’язки різних категорій людей. Так, у разі встановлення карантину, установи, підприємства та організації зобов’язані надати місцевим органам виконавчої влади свої автомобілі, приміщення та інше майно для проведення профілактичних та протиепідемічних заходів. А також їх ці органи влади можуть залучати установи, підприємств та організації до локалізації та ліквідації епідемій.

Також у документ депутати включили норму про обов’язкове щеплення громадян від наступних хвороб: дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, вірусний гепатит В, паротит, краснуха, пневмококова та гемофільна інфекція.

Вимога про обов’язковість щеплення поширюється і на дітей – без щеплень діти не допускаються до ясел, садочків, шкіл та закладів оздоровлення.

Загалом, статті 13-14 законопроекту пропонують впровадити наступні обов’язки.

Суб’єкти господарювання зобов'язані:

1) виконувати вимоги санітарного законодавства;

2) здійснювати медико-санітарні заходи, розроблені уповноваженим органом у сфері громадського здоров’я;

3) виконувати приписи, розпорядження посадових осіб уповноваженого органу у сфері громадського здоров’я, центральних та місцевих органів виконавчої влади, що здійснюють державний нагляд (контроль) у сферах господарської діяльності, які можуть становити ризик для санітарно-епідемічного благополуччя;

4) усувати за поданням посадових осіб уповноваженого органу у сфері громадського здоров’я, органу державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства у відповідній сфері від роботи, навчання, відвідування закладів освіти осіб, які є носіями збудників інфекційних хвороб, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому законодавством порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекційних хвороб, згідно із законодавством;

5) негайно інформувати уповноважений орган у сфері громадського здоров’я про надзвичайні події в сфері громадського здоров’я;

6) відшкодовувати у встановленому порядку працівникам та іншим фізичним особам шкоду, завдану їх здоров'ю внаслідок порушення вимог санітарного законодавства.

Обов'язки суб’єктів господарювання у сфері захисту населення від інфекційних хвороб та інших ризиків для здоров’я щодо забезпечення населення доброякісними, безпечними для здоров'я харчовими продуктами та питною водою, запобігання забрудненню збудниками інфекційних хвороб відкритих водойм і ґрунту, утримання в належному санітарному стані територій населених пунктів, місць масового відпочинку населення, рекреаційних зон тощо визначаються державними медико-санітарними правилами та іншими нормативно-правовими актами.

Суб’єкти господарювання та громадяни забезпечують проведення профілактичних дезінфекційних заходів у жилих, виробничих та інших приміщеннях (будівлях) і на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи надані в користування, здійснюють інші заходи з метою недопущення розмноження гризунів і комах у приміщеннях (будівлях) і на земельних ділянках.

Власники, а також керівники та інші посадові особи суб’єктів господарювання зобов'язані в межах своїх повноважень сприяти у здійсненні заходів щодо захисту населення від інфекційних хвороб та інших ризиків для здоров’я.

Крім того, в законопроекті встановлюється, що заклади охорони здоров’я усіх форм власності та фізичні особи - підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, ведуть реєстрацію та облік інфекційних хвороб і подають відповідні статистичні звіти та оперативне (екстрене) повідомлення до уповноваженого органу у сфері громадського здоров’я.

Фізичні особи зобов'язані:

1) піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

2) брати участь у проведенні медико-санітарних заходів;

3) проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

4) виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб при здійсненні ними медико-санітарних заходів;

5) виконувати інші обов'язки, передбачені санітарним законодавством.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб за рахунок роботодавців. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб та порядок відсторонення від виконання робіт, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Також стаття 44 встановлює обов'язкові медичні огляди для працівників операторів ринку, водопровідних споруд, лікувально-профілактичних, закладів освіти і дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, об'єктів комунально-побутового обслуговування, інших сфер господарської діяльності, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може спричинити поширення інфекційних хвороб, виникнення харчових отруєнь, а також працівники, зайняті на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці. Вони повинні проходити обов'язкові попередні (до прийняття на роботу) і періодичні медичні огляди за рахунок роботодаців.

Позачергові медичні огляди осіб, зазначених у частині другій цієї статті, можуть проводитися на вимогу посадових осіб органу державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства у відповідній сфері, а також на прохання працівника, якщо він пов'язує погіршення стану свого здоров'я з умовами праці.

Суб’єкти господарювання несуть адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством за організацію і своєчасність проходження працівниками обов'язкових медичних оглядів і допуск їх до роботи без наявності необхідного медичного висновку.

Працівники, які без поважних причин не пройшли у встановлений термін обов'язковий медичний огляд у повному обсязі, від роботи відсторонюються і можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Обов'язковій госпіталізації до стаціонарних або тимчасових спеціалізованих закладів охорони здоров’я підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб  у випадках встановлених в рішенні про встановлення карантину.

Разом з тим, частина пропонованих обов’язків є дещо суперечливими. Наприклад, проект передбачає обов’язок фізичних осіб піклуватися про своє здоров’я. Як саме розуміти цей обов’язок – незрозуміло. Наприклад, чи є паління або вживання алкоголю порушенням цього обов’язку? Якщо так, то яка відповідальність за це чекає «порушника»? Також неоднозначною є норма про обов’язок вчителів та працівників дитячих закладів оздоровлення популяризувати здоровий спосіб життя серед батьків, адже незрозумілими є як способи впливу на батьків, так і способи вимірювання ефективності такої роботи. Не говорячи вже про доцільність такої норми взагалі.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Конституційний Суд визнав неконституційним обмеження винагороди суддів на період карантину 10 мінімальними зарплатами.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.