Проект Госбюджета на 2021 год создает предпосылки для обнищания украинцев, — ГНЭУ ВР

Проект закона о Государственном бюджете на 2021 год противоречит Конституции и решениям Конституционного Суда Украины. К такому выводу пришли в Главном научно-экспертном управлении Верховной Рады.

«В проекте (например, ст. ст. 25-27, 29, 30, п.п. 3, 4 «Заключительных положений») продолжается многолетняя негативная практика приостановления законом о Государственном бюджете Украины действия актов законодательства, изменения предусмотренного ими правового регулирования отношений, что противоречит многочисленным решениям Конституционного Суда Украины», - отметили в ГНЭУ.

Также, как ранее и писала «Судебно-юридическая газета», предлагается закрепить механизм «ручного управления» расходами.

Кроме того, подчеркивают в ГНЭУ, проект Госбюджета в части установления прожиточного минимума «создаст предпосылки для дальнейшего обнищания населения».

«В ст. 7 проекта предлагается установить с 1 января, 1 июля и с 1 декабря 2021 прожиточный минимум на одно лицо в расчете на месяц соответственно в размерах 2189, 2294 и 2393 грн…

Предложенный в ст. 7 проекта размер прожиточного минимума существенно отличается от его реальных показателей – стоимостной величины достаточного для обеспечения нормального функционирования организма человека…

Согласно официальной информации Министерства социальной политики Украины фактический размер прожиточного минимума в ценах июля 2020 в расчете на месяц на одного человека составлял 3895 грн (с учетом суммы обязательных платежей – 4466 грн), для детей до 6 лет – 3620 грн, для детей от 6 до 18 лет – 4435 грн, для трудоспособных лиц - 4068 грн (с учетом суммы обязательных платежей – 5054 грн), для лиц, утративших трудоспособность, - 3267 гривен.

То есть, правительством предлагается закрепить в значительно меньшем размере (2189, 2294 и 2393 грн. соответственно на 1 января, 1 июля и 1 декабря 2021) базовый социальный стандарт, чем исчисленный в соответствии с действующей на сегодня методикой, что не учитывает обесценивания денежных доходов и сбережений граждан в результате ценовой инфляции и приведет к снижению покупательной способности населения (и соответственно формирования ВВП), ухудшению уровня жизни и социальной защищенности, создаст предпосылки дальнейшего обнищания, особенно наиболее уязвимых слоев населения, в частности тех, для кого пенсии, другие виды социальных выплат и помощи является основным, обычно единственным, источником существования.

Следует обратить внимание на то, что предложенный «прожиточный минимум» более чем вдвое ниже уровня «абсолютной бедности» - физиологического минимума, необходимого для жизни человека, инструментом для измерения которого выступает международный критерий, предложенный ООН (5 долл. США в соответствии с паритетом покупательной способности (ППС) в день для стран Центральной и Восточной Европы и СНГ)».

Ниже приводим полный текст вывода ГНЭУ.

ВИСНОВОК

на проект Закону України

«Про Державний бюджет України на 2021 рік»

Головне управління, проаналізувавши проект Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», вважає за доцільне висловити щодо нього такі зауваження.

1. Загальні зауваження

1.1. У проекті (наприклад, ст. ст. 25-27, 29, 30, п.п. 3, 4 «Прикінцевих положень») продовжена багаторічна негативна практика призупинення законом про Державний бюджет України дії чинних актів законодавства, зміни передбаченого ними правового регулювання відносин, що суперечить численним рішенням Конституційного Суду України. Зокрема, до них належать рішення від 09.07.2007 № 6рп/2007, згідно з яким зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України шляхом внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, визнано таким, що не відповідає ст.ст. 1, 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст.ст. 21, 22, п. 1 ч. 2 ст. 92, ч.ч. 1-3 ст. 95 Конституції України, а також рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008, в якому Конституційний Суд України визначив, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають  використовуватися окремі закони».

Відповідного змісту правова позиція Конституційного Суду України була сформульована у його рішенні від 30.11.2010 № 22-рп/2010, в якому з урахуванням правових позицій, висловлених у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 № 10-рп/2008, визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», якими внесено зміни та доповнення до ряду законодавчих актів, а також встановлено правове  регулювання  відносин,  що є предметом інших законів України.

1.2. Головне управління звертає увагу на те, що проект Державного бюджету України на 2021 рік містить положення, які можуть призвести до порушення параметрів боргової безпеки країни та максимізації боргових ризиків у середньо- та довгостроковій перспективі. Йдеться, зокрема, про ст.ст. 4, 6, 16, 17, абзаци 2-6 п. 3 «Прикінцевих положень» проекту. Оскільки також відповідно до п. 23¹ Розділу VI  «Прикінцевих та перехідних положень» Бюджетного кодексу України (далі – БК) у випадку проведення в Україні антитерористичної операції, та/або операції Об’єднаних сил, введення воєнного стану або надзвичайного стану Кабінету Міністрів України дозволяється не застосовувати норму ч. 2 ст. 18 БК щодо розроблення плану заходів з приведення загального обсягу державного боргу та гарантованого державою боргу до встановлених вимог, то такі ризики тільки посилюються, а відсутність плану дій та чітких заходів може поставити під сумнів визначені Урядом пріоритети щодо середньострокового планування бюджетних показників на трирічний період та їх виконання.

Вважаємо також доречним вказати на необхідність оцінки впливу приписів аналогічного змісту, що містяться у законах про Державний бюджет України на поточний та попередні роки, на зміну параметрів державного боргу у відповідних часових проміжках.

1.3 Низка статей проекту, на нашу думку, допускає можливість управління державними видатками «у ручному режимі», без відповідного економічного обґрунтування напрямів та обсягів розподілу бюджетних коштів, що не відповідає вимогам ст. 95 Конституції України, згідно з якою виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Суперечливими, з точки зору дотримання вимог ст. 95 Конституції України, вбачаються, зокрема, положення проекту:

ст. 4, за змістом якої Міністерству фінансів України дозволяється «вносити зміни до розпису спеціального фонду Державного бюджету України з метою відображення фактичного надходження у 2021 році кредитів (позик), залучених державою від іноземних держав, іноземних фінансових установ і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних проектів, та витрат за відповідними бюджетними програмами, перерозподілу видатків бюджету і надання кредитів з бюджету між такими бюджетними програмами головних розпорядників коштів державного бюджету в межах загального обсягу залучення таких кредитів (позик), затвердженого у додатку № 8 до цього Закону, з коригуванням відповідних показників фінансування, видатків та кредитування, граничних обсягів дефіциту державного бюджету і державного боргу, визначених цим Законом»;

ст. 20, за якою надходження плати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор та за ліцензії на випуск та проведення лотерей зараховуються до спеціального фонду державного бюджету і спрямовуються у порядку та обсягах, визначених Кабінетом Міністрів України (що може передбачати визначення нових бюджетних програм), на підтримку спорту та культури, фінансування медицини, освіти та науки відповідно до Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор»;

ст. 24, у якій Кабінету Міністрів України надається право в установленому ним порядку розподіляти обсяг видатків, передбачених за бюджетною програмою «забезпечення окремих видатків районних державних адміністрацій, пов’язаних з ліквідацією районів»;

ст. 25, за якою державні капітальні вкладення на розроблення та реалізацію державних інвестиційних проектів на 2021 рік передбачаються за бюджетною програмою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (загальнодержавні видатки та кредитування) «Державні капітальні вкладення на розроблення та реалізацію державних інвестиційних проектів» (код 1211120) та розподіляються у 2021 році між головними розпорядниками бюджетних коштів за рішенням Кабінету Міністрів України (яке може передбачати визначення нових бюджетних програм) на підставі рішення Міжвідомчої комісії з питань державних інвестиційних проектів.

1.4. Звертаємо увагу на те, що у контексті заявленого Урядом курсу на запровадження засад середньострокового планування у супровідних документах, доданих до проекту, доцільно було б надати детальну інформацію щодо дотримання трирічних бюджетних пріоритетів держави та можливих ризиків, пов’язаних із забезпеченням середньострокової та довгострокової збалансованості бюджету та формуванням завдань податкової та митної політики.

2. Соціальний блок питань у проекті

2.1. У ст. 7 проекту пропонується встановити з 1 січня, 1 липня та 1 грудня 2021 року прожитковий мінімум на одну особу у розрахунку на місяць відповідно у розмірах 2189, 2294 та 2393 грн., а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років – 1921, 2013 та 2100 грн.; дітей віком від 6 до 18 років – 2395, 2510 та 2618 грн.; працездатних осіб – 2270, 2379 та 2481 грн.; осіб, які втратили працездатність, – 1769, 1854 та 1934 грн. відповідно.

Слід зауважити, що запропонований у ст. 7 проекту розмір прожиткового мінімуму суттєво відрізняється від його реальних показників – вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Згідно з офіційною інформацією безпосередньо урядового органу Міністерства соціальної політики України, наданою відповідно до ст. 5 Закону України «Про прожитковий мінімум», фактичний розмір прожиткового мінімуму у цінах липня 2020 року у розрахунку на місяць на одну особу становив 3 895 грн. (з урахуванням суми обов’язкових платежів – 4 466 грн.), для дітей віком до 6 років – 3 620 грн., для дітей віком від 6 до 18 років – 4 435 грн., для працездатних осіб – 4 068 грн.  (з урахуванням суми обов’язкових платежів – 5 054 грн.), для осіб, які втратили працездатність, – 3 267 гривень^[1].

Тобто, Урядом пропонується закріпити значно нижчий розмір (2189, 2294 та 2393 грн. відповідно на 1 січня, 1 липня та 1 грудня 2021 року) базового соціального стандарту, ніж обчислений згідно з чинною на сьогодні методикою його показників, що не враховує знецінення грошових доходів та заощаджень громадян внаслідок цінової інфляції і зумовить зниження купівельної спроможності населення (й відповідно формування ВВП), погіршення рівня його життя та соціальної захищеності, створить передумови подальшого зубожіння, особливо найбільш уразливих верств населення, зокрема, тих, для кого пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги є основним, зазвичай єдиним, джерелом існування. Слід звернути увагу на те, що запропонований «прожитковий мінімум» є більш, ніж удвічі нижчим за рівень «абсолютної бідності» – фізіологічного мінімуму, необхідного для життя людини, інструментом для виміру якої виступає міжнародний критерій, запропонований ООН (5 долл. США відповідно до паритету купівельної спроможності (ПКС) на день для країн Центральної й Східної Європи та СНД).

Варто також взяти до уваги, що запропонований підхід нівелює конституційні засади функціонування соціальної держави, у якій кожен громадянин України має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48 Конституції України). Це положення Основного Закону України випливає із припису ст. 25 Загальної декларації прав людини щодо забезпечення високої якості життя на засадах соціальної справедливості, досягнення гідного життєвого рівня.

Принагідно звертаємо також увагу на те, що відповідно до вимог абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України повинен вживати заходи щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечувати соціальний захист громадян. Заниження соціальних стандартів створює несприятливе середовище для успішного запровадження реформ та зменшення суспільної напруги.

2.2. У ст. 7 проекту пропонується встановлювати окремі розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення заробітної плати деяких категорій працюючих: базового посадового окладу судді та посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, – 2102 грн.; посадового окладу прокурора окружної прокуратури – 1000 гривень. Запропонований підхід є суперечливим у частині встановлення окремих розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб при визначенні посадових окладів для деяких категорій працюючих (суддів, прокурорів, новостворених антикорупційних органів). Такі кроки руйнують справедливий механізм розподілу доходів, раціонального та ефективного використання державних коштів, стверджують кастовість та спотворюють політику оплати праці, зокрема, у межах державного управління, яка має базуватися на системних (а не вибірково-точкових) принципах і стандартах, а також є демотивуючим фактором загалом.

Як вже неодноразово зазначалося Головним управлінням, комплексне реформування інституту державного управління відповідно до європейських стандартів та створення в Україні професійної, політично нейтральної та ефективної державної служби включає запровадження нової системи оплати праці, яка у повній мірі буде виконувати стимулюючу, соціальну, регулюючу, вимірювально-розподільчу, а не тільки відтворювальну функції заробітної плати.

2.3. Підтримуючи пропозицію щодо підвищення мінімальної заробітної плати, водночас, слід акцентувати увагу на необхідності відновлення міжпосадових співвідношень. Крім того, доцільним було б, використовуючи досвід країн ЄС, установити законодавчу норму обов’язкового коригування основних державних соціальних стандартів і гарантій у сфері доходів відповідно до індексу інфляції у випадку підвищення споживчих цін більш як на 2%.

При визначенні розміру мінімальної заробітної плати слід враховувати суттєву необхідність пропорційного розподілу надходжень до державного бюджету у напрямку зменшення розриву між мінімальною та максимальною заробітною платою у державних установах, оскільки така різниця сягає подекуди 1:100 (у країнах Західної Європи різниця складає 1:4, а у США - 1:5).

Принагідно вважаємо за доцільне зауважити на необхідності відновлення  значення мінімального розміру заробітної плати (а не прожиткового мінімуму), як вихідного параметру визначення заробітної плати для всіх працівників, оскільки саме мінімальна заробітна плата є ключовим соціальним стандартом у формуванні усієї системи оплати праці, а також державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників (ст. 95 Кодексу законів про працю України, ст. 3 Закону України «Про оплату праці»). Така вимога випливає з положень Конвенції Міжнародної організації праці № 131 «Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються», ратифікованої Україною 19.10.2005, яка зобов’язує створити систему встановлення мінімальної заробітної плати, яка охоплювала б усі групи найманих працівників. Про застосування цієї Конвенції Україна повинна повідомляти у звітах про стан свого законодавства й практики щодо неохоплених груп. При цьому, у зазначеній Конвенції визначені фактори, які потрібно враховувати під час визначення рівня мінімальної заробітної плати. Серед них, окрім прожиткового мінімуму, – загальний рівень заробітної плати в країні, виплати з соціального забезпечення та порівняльний життєвий рівень інших соціальних груп (ст. 3).

Натомість, проектом пропонується у 2021 році для всіх категорій працівників державних органів «заморозити» розміри та умови оплати їх праці та залишити на рівні, що діяли на 1 вересня 2020 року (ст. 28 проекту). Крім того, у «Прикінцевих положеннях» проекту пропонується зупинення дії норм чинного законодавства про визначення посадових окладів судових експертів (п. 3), грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби (п. 4).

Така пропозиція порушує принципи рівності усіх перед законом та соціальної справедливості, оскільки для окремих категорій працюючих безпідставно не враховує знецінення грошових доходів внаслідок цінової інфляції. При цьому, не береться до уваги, що наслідком цього рішення буде зниження рівня життя та соціальної захищеності, оскільки для більшості працівників державних органів саме заробітна плата є основним і єдиним джерелом існування. Зниження ж їх купівельної спроможності безпосередньо негативно впливатиме на попит і товарообіг, й, відповідно – бюджетних надходжень (принагідно зазначимо, що саме «скорочення кінцевих споживчих витрат домогосподарств» суб’єктом права законодавчої ініціативи визнається в якості другого за вагомістю чинника зниження темпів реального валового внутрішнього продукту за підсумками поточного року – див. пояснювальну записку до проекту).

Принагідно, у тому числі, у контексті останнього, вважаємо за доцільне звернути увагу також на таке. Підвищення розміру мінімальної заробітної плати, яке, як вже було зазначено вище, у нинішніх умовах можна вважати позитивним кроком, одночасно своїм наслідком матиме автоматичне зростання фіскального навантаження на доходи громадян, насамперед, у частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На нашу думку, підхід, за якого реалізація політики підвищення соціальних стандартів автоматично призводить до зростання податкового тиску на громадян, є хибним, особливо в умовах, коли розміри державних соціальних стандартів не відповідають їх об’єктивним величинам і, у зв’язку із цим, мають постійно підвищуватися. Це, на наш погляд, зумовлює необхідність критичної оцінки існуючого на сьогодні підходу встановлення критерію прив’язки ставок окремих податків, у першу чергу, майнових, до соціальних стандартів, зокрема, до мінімальної заробітної плати, принаймні, у період доведення розмірів таких стандартів до об’єктивних значень.

3.  Зауваження до окремих статей проекту

3.1. Низку застережень, окрім загальних щодо ризиків суттєвого порушення параметрів боргової безпеки, слід висловити до положень ст. 6 проекту, у якій установлюється порядок надання державних гарантій.

3.1.1. Зокрема, у пп. «а» п. 1 такі гарантії за рішенням Кабінету Міністрів України пропонується надавати для забезпечення часткового виконання боргових зобов'язань суб’єктів господарювання ‒ резидентів України за кредитами (позиками), що залучаються для фінансування інвестиційних проектів, у тому числі, за внутрішніми кредитами (позиками), що залучаються суб’єктом господарювання, який належить до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, для реалізації інвестиційних проектів з реконструкції і модернізації інженерної інфраструктури державних меліоративних систем із створення цілісних технологічних комплексів. При цьому, не зазначено, яка саме частка або гранична сума боргових зобов’язань відповідних суб’єктів господарювання має забезпечуватися державними гарантіями, особливо в умовах обмеженого фінансового ресурсу держави на такі цілі. Окрім того, слід було б конкретизувати суб’єкта господарювання у сфері управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України.

3.1.2. У пп. «б» п. 1 у 2021 році пропонується забезпечувати державними гарантіями за рішенням Кабінету Міністрів України виконання боргових зобов’язань за портфелем кредитів банків-кредиторів, наданих суб’єктам господарювання мікропідприємництва, малого та/або середнього підприємництва ‒ резидентам України (в обсязі до 10.000.000 тис. грн.). Звертаємо увагу на те, що у частині цієї пропозиції проект є похідним від проекту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (реєстр. № 4100 від 15.09.2020), у якому передбачається законодавчо врегулювати питання механізму надання кредитів банками-кредиторами на портфельній основі відповідним суб’єктам господарювання.

3.1.3. У п. 2 йдеться також про надання Кабінетом Міністрів України державних гарантій за такими напрямами, як фінансування проектів, спрямованих на зміцнення конкурентних переваг українських підприємств, що, на наш погляд, потребує належного обґрунтування, зважаючи на об’ємний зміст поняття «конкурентні переваги» та практику застосування такого припису у 2019 році та у поточному 2020 році.

3.1.4. У п. 3 пропонується установити, що у 2021 році державні гарантії за рішенням Кабінету Міністрів України можуть надаватися для забезпечення виконання боргових зобов’язань суб’єкта господарювання державного сектору економіки, який здійснює діяльність у сфері виробництва та/або передачі електроенергії в Україні, перед міжнародними фінансовими організаціями з метою підтримки його ліквідності та стійкості роботи з метою забезпечення прозорості процесу надання державних гарантій та дієвості контролю за ним. У даному випадку вбачається доцільним конкретизувати суб’єктів – отримувачів таких гарантій та надавачів кредитів та/або програми, за якими такі кредити можуть надаватися, обсяги гарантій.

3.2. Дискусійною видається пропозиція абз. 2 ст. 10 проекту зараховувати до доходів загального фонду Державного бюджету України «надходження від Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ, отримані в рамках програми допомоги з підтримки комплексного реформування державного управління, а також у рамках програм допомоги і грантів для боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками», враховуючи, насамперед, цільовий характер спрямування таких надходжень.

В абз. 3 ст. 10 проекту також визначено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України у частині фінансування на 2021 рік належать «надходження, визначені частиною першою статті 15 Бюджетного кодексу України, щодо державного бюджету (крім надходжень, визначених статтею 12 цього Закону), в тому числі надходження від реалізації державних резиденцій, державних дач, будинків відпочинку, оздоровчих закладів, іншого нерухомого майна, що перебувають на балансі органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету». Таке уточнення видається декларативним та зайвим, оскільки у ньому, по суті, йдеться про кошти від приватизації державного майна, які вже передбачені ст. 15 БК.

3.3. У п.п. 4, 5 ст. 13 проекту йдеться про те, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2021 рік у частині кредитування є, зокрема, такі надходження: «4) повернення кредитів, наданих із спеціального фонду державного бюджету внутрішньо переміщеним особам на придбання житла; 5) повернення кредитів, наданих з державного бюджету внутрішньо переміщеним особам, учасникам проведення антитерористичної операції (АТО) та/або учасникам проведення операції Об’єднаних сил (ООС) на придбання житла». У даному випадку незрозумілою виглядає різниця між вказаними нормами у частині «повернення кредитів, наданих з державного бюджету внутрішньо переміщеним особам на придбання житла».

3.4. У ст. 15 проекту передбачається, що у 2021 році Національний банк України після підтвердження зовнішнім аудитом та затвердження Радою Національного банку України річної фінансової звітності та формування Національним банком України резервів у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про Національний банк України», перераховує до Державного бюджету України кошти на загальну суму не менш як 33.000.000 тис. гривень. Звертаємо увагу на те, що згідно з ч. 8 ст. 5-1 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк не має права перераховувати до Державного бюджету України суму частини прибутку до розподілу більшу, ніж визначена у річній фінансовій звітності, що підтверджена зовнішнім аудитом та затверджена Радою Національного банку.

3.5. У ст. 18 проекту пропонується надати право Кабінету Міністрів України здійснювати розподіл субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію проектів у рамках Надзвичайної кредитної програми для відновлення України між місцевими бюджетами. Стосовно припису щодо права Уряду здійснювати розподіл зазначеної субвенції, то у ньому немає потреби, оскільки таке повноваження Кабінету Міністрів України визначене в абз. 6 ч. 3 ст. 103² БК. Крім того, звертаємо увагу на те, що відповідно до ч. 6 ст. 108 БК розподіл та перерозподіл обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам між місцевими бюджетами здійснюється за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

3.6. У ст. 22 проекту пропонується встановити, що «господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства, частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним». З цього приводу звертаємо увагу на припис абз. 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», згідно з яким «господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним», який визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду від 22.07.2020 № 8-р(I)/2020.

Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы быть в курсе самых важных событий.