Сплата податків із зарплати, стягнутої за рішенням суду: позиція Верховного Суду

Нарахування та сплата податків та інших відрахувань із заробітної плати, стягнутої за рішенням суду, яке набрало законної сили, є самостійним обов’язком боржника при виконанні такого судового рішення.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи до Державної фіскальної служби про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.

Суть цієї справи полягає у тому, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, Державну фіскальну службу України зобов’язано поновити позивача на посаді, нарахувати та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу. Разом з тим, вказаним судовим рішенням суд визначив розмір середньомісячної заробітної плати без утримання податків й інших обов'язкових платежів, оскільки справляння цих платежів є обов'язком боржника при виконанні судового рішення. Однак, відповідач не виконав покладеного на нього Конституцією та законами України обов’язку щодо нарахування та сплати податків та інших відрахувань із заробітної плати, сплаченої за судовим рішенням, що призвело до неврахування органами Пенсійного фонду України відповідного періоду роботи при розрахунку пенсії позивача та порушення права останнього на соціальний захист. Вважаючи бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо ненарахування та несплати відповідних відрахувань із заробітної плати, виплаченої за судовим рішенням протиправною, фізична особа звернулась до суду.

В обґрунтування своєї позиції Державна фіскальна служба України вказала, що утримання податків із суми стягнутої заробітної плати працівника, яку останній утримує при примусовому виконанні рішення суду, Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено.

Судами першої та апеляційної інстанцій адміністративний позов задоволено частково, а саме: зобов’язано Державну фіскальну службу України здійснити донарахування та утримання відповідних податків, зборів та інших відрахувань із середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, стягнутого за судовим рішенням, яке набрало сили; зобов'язано Державну фіскальну службу України скласти довідку про додаткові види грошового забезпечення позивача за відповідний період з урахуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого за судовим рішенням, та надіслати її до Головного управління Пенсійного фонду України для проведення перерахунку та обчислення розміру належної позивачу пенсії. В решті позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо добровільного виконання судового рішення, яке набрало законної сили, мала наслідком неутримання відповідних податків та відрахувань із суми стягнутого середнього заробітку, що призвело до неврахування даної суми при визначенні грошового забезпечення позивача для перерахунку пенсії.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погодилась з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи, зокрема, з положень статей 2, 65 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Суд також взяв до уваги, що позовні вимоги ґрунтуються, зокрема, на положеннях частини першої статті 67 Конституції України, які передбачають, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а також врахував практику Європейського суду з прав людини, висловлену у рішеннях у справах «Paradiso and Campanelli v Italy» (№25358/12), «Sidabras and Others v. Lithuania» (№50421/08), «Ioannou v Turkey» (№ 18364/91), «Schenk v. Switzerland» (№10862/84), відповідно до якої право не виникає внаслідок неправомірних дій (ex iniuria ius non oritur); держава не може відмовитися від виконання свого зобов`язання, посилаючись не підстави, які визнано незаконними; те, що право виникає з факту (ex facto ius oritus), не означає, що право може виникати з несправедливості (ex iniuria ius non oritur).

На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого виконання конституційного обов’язку щодо сплати податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом, корелює з конституційними гарантіями права на соціальний захист, яке, зокрема, забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.

Постанова Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 806/1201/16 (адміністративне провадження № К/9901/33385/18).

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.