ВС висловився щодо застосування заходів зустрічного забезпечення позову

Частиною першою статті 141 ГПК України передбачено право, а не обов`язок суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не є порушенням норм статей 139, 140 ГПК України.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  910/6503/19.

Обставини справи

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ «А» звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Північного апеляційного суду, а ухвалу господарського суду міста Києва залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував положення статті 139 ГПК України, оскільки, на думку заявника, посилання у заяві про забезпечення позову на відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення не може вважатись пропозицією зустрічного забезпечення.

Висновок Верховного Суду

Суд першої інстанції зазначив, що заява про забезпечення позову не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення. Тобто заява про забезпечення позову не відповідає вимогам пункту 6 частини першої статті 139 ГПК України, тому підлягає поверненню заявнику на підставі частини сьомої статті 140 ГПК України

З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що порядок застосування інституту зустрічного забезпечення врегульовано приписами статті 141 ГПК України, відповідно до якої суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову.

ВС підкреслив, що виходячи із зазначених вимог господарського процесуального законодавства, застосування заходів зустрічного забезпечення позову за зверненням особи, якою подано заяву про забезпечення позову, є правом суду.

Водночас апеляційним судом встановлено, що у заяві про забезпечення позову ТОВ «А» просило суд не застосовувати зустрічне забезпечення, оскільки вважає, що відсутні підстави для його застосування.

Також ВС зауважив, що апеляційним судом враховано правову позицію, викладену Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.08.2019 у справі № 910/3802/19, а саме: «у заяві про забезпечення позову позивач просив суд «не застосовувати зустрічне забезпечення, оскільки вважає, що відсутні підстави для його застосування», у зв`язку з чим зазначена заява формально відповідає вимогам статті 139 Господарського процесуального кодексу України» та правові позиції, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 924/789/18, від 18.06.2019 у справі   № 904/661/19, від 11.06.2019 у справі № 916/2933/18,  від 14.08.2019 у справі № 910/3802/18, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, згідно з якими частиною першою статті 141 ГПК України передбачено право, а не обов`язок суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не є порушенням норм статей 139, 140 ГПК України.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правомірного висновку, що судом першої інстанції помилково було повернуто заяву про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі на підставі частини сьомої статті 140 ГПК України, тому скасував ухвалу господарського суду міста Києва, а матеріали оскарження ухвали господарського суду міста Києва він направив на розгляд до господарського суду міста Києва.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду - без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо застосування стандарту доказування «вірогідності доказів».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.