ВС висловився щодо стягнення страхового відшкодування

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду № 276/752/16-ц у справі № 276/752/16-ц.

Обставини справи

Громадянин України звернувся до суду з позовом до особи_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що особа_2, керуючи власним автомобілем, грубо порушуючи правила дорожнього руху, не вибрала безпечної швидкості руху, не врахувала дорожню обстановку, не впоралась з керуванням та здійснила зіткнення з його автомобілем, яким керував його син,  внаслідок чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області особу_2 за фактом дорожньо-транспортної пригоди визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Ураховуючи наведене, посилаючись на статті 23, 1187, 1188, 1192 ЦК України  позивач просив суд стягнути з відповідача майнову шкоду у розмірі  12 853,83 грн, завдану внаслідок ДТП, а також 30 000 грн у відшкодування моральної шкоди та понесені судові витрати.

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області позов задоволено частково. Стягнуто з особи_2 на користь особи_1 матеріальну шкоду, завдану в результаті ДТП, в сумі 9 394, 23 грн та 4 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Житомирського апеляційного суду  рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована.

Також апеляційний суд виходив з того, що у ПрАТ «У» не виникло обов’язку з виплати особі_1 страхового відшкодування, оскільки сторони у справі, як учасники ДТП, не виконали обов’язки, передбачені пунктами 33.1.4, 33.3 статті 33, пунктом 35.1  статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик не був повідомлений протягом трьох робочих днів про настання дорожньо-транспортної пригоди, позивачем не був наданий страховику пошкоджений транспортний засіб для огляду та не подано заяв про страхове відшкодування.

Верховний Суд не погодився з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

ВС наголосив, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з яким право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Враховуючи викладене, Верховний Суд погодився з доводами особи_2 про те, що обов’язок з відшкодування шкоди у межах ліміту страхового відшкодування покладається на її страховика – ПрАТ «У».

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що позивач вимагав відшкодування шкоди тільки із завдавача, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована на підставі договору страхування цивільно-правової відповідальності зі страховиком, висновок судів попередніх інстанцій про те, що шкода має бути відшкодована заподіювачем у повному обсязі, не беручи до уваги обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування в межах ліміту, є неправильним.

Також ВС врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), у якій зазначено, що у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків, як підстави для відмови у відшкодуванні, стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду.  Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Таким чином  попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика (або МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону, загалом не є обов’язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.

У справі, що розглядається, встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 28 травня 2016 року, а позов до суду подано в серпні 2016 року, тобто в межах установленого законом  річного строку.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про обґрунтованість стягнення з особи_2 майнової шкоди у повному обсязі без урахування положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Раніше «Судово-юридична газета» писала, про строк повідомлення про настання страхового випадку.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.