Відшкодування моральної шкоди з держави за тривале невиконання судового рішення державним виконавцем: рішення ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 761/7165/17 та постановив стягнути з держави моральну шкоду у розмірі 10 тисяч гривень за тривале невиконання судового рішення державним виконавцем.

Обставини справи

Громадянин України звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної виконавчої служби України, Ладижинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, третя особа Державне казначейство України (ДКСУ), про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Апеляційного суду Вінницької області Ладижинським міським судом Вінницької області видано виконавчий лист про стягнення з особи_2 на користь особи_1 грошових коштів у розмірі 29 463,82 грн.

Позивач зазначав, що за час перебування виконавчого документа на примусовому виконанні бездіяльність посадових осіб Ладжинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області неодноразово визнавалась неправомірною на підставі судових рішень. Судове рішення в примусовому порядку так і не було виконане.

Вказував, що внаслідок протиправних дій та бездіяльності посадових осіб Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області йому завдано майнової та моральної шкоди, яка підлягає стягненню з держави.

Справа неодноразово розглядалась судами, в решті-решт постановою Київського апеляційного суду рішення Шевченківського районного суду м. Києва скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено особі_1 у задоволенні позовних вимог.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, з  урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до  участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що лише незалучення ДКСУ співвідповідачем є підставою для відмови у задоволенні позову, який є обґрунтованим в частині відшкодування моральної шкоди, що вірно встановлено апеляційним судом.

Також ВС зазначив, що звертаючись до суду з даним позовом, особа_1 посилалася на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судового рішення, а тому він має право на відшкодування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, а також упущеної вигоди, яка складає 258 168,68 грн.

Проте факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

ВС наголосив, що невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Вимога про відшкодування інфляційних витрат також не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Щодо відшкодування моральної шкоди ВС зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання судових рішень про стягнення коштів, то Верховний Суд дійшов висновку, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог особи_1 в частині відшкодування моральної шкоди.

Ураховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнала особа_1 внаслідок неналежного примусового виконання судового рішення про стягнення з особи_2 на його користь грошових коштів в розмірі 29 463,82 грн та з урахуванням вимог розумності і справедливості Верховний Суд вважає, що на користь позивача із Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 10 000 грн.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що держава несе відповідальність за неефективність досудового розслідування.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.