Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 8/568.
Обставини справи
Постановою господарського суду ДП «В» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого.
В ході ліквідаційної процедури ДП «В» на адресу господарського суду надійшли заяви особи_1 з грошовими вимогами до боржника.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області визнано грошові вимоги особи_1 в сумі 1 050 786,41 грн, з яких: 441 114,56 грн (заборгованість із заробітної плати на день звільнення) - вимоги першої черги та 609 671,85 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні і компенсація) - вимоги четвертої черги. Зобов’язано включити визнані вимоги до реєстру вимог кредиторів банкрута.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду в частині віднесення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та компенсації до вимог четвертої черги, особа_1 подала апеляційну скаргу.
Постановою Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
У касаційній скарзі касатор вказував, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсація не відносяться до заробітної плати, та помилково віднесли вказані вимоги до вимог четвертої черги, тоді як такі вимоги повинні бути віднесені до вимог першої черги.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслюють, що згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товарі і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація у праві є формою фінансового відшкодування збитків за порушення прав. Тобто це є збитки, а не основна заробітна плата, термін якої визначено статтею 1 Закону України «Про оплату праці», а структура заробітної плати встановлена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних витрат.
ВС наголосив, що відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду плати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Також ВС підкреслив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку на звернення працівника до суду з вимогою про стягнення заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
ВС зазначив, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що КЦС ВС сформулював висновок про повернення працівником сплаченої зарплати.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.