Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 301/2534/16-ц.
Так, вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.
У справі, яка переглядається, висновком судової земельно-технічної експертизи установлено, що раніше встановлені межі земельної ділянки ОСОБА_1, виділеної на підставі рішення Вільхівської сільської ради від 18 червня 1993 року, порушені з боку суміжних землекористувачів, а сама земельна ділянка позивача внаслідок часткового захвату з боку суміжних землекористувачів повністю зникла.
Вказана земельна ділянка в установленому законом порядку не вилучалася з користування позивача органом місцевого самоврядування, фактичні розміри та площа земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають параметрам його земельної ділянки, виділеної у 1993 році, а також параметрам, вказаним в подальшому експертом в Проекті землеустрою.
Земельна ділянка, яка надавалася відповідачу рішенням Вільхівської сільської ради від 23 грудня 2013 року № 527 та передана у його власність, не була вільною, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказане рішення органу місцевого самоврядування підлягає скасуванню із визнанням недійсним та скасуванням свідоцтва про право власності на земельну ділянку.
За наведених обставин є обґрунтованими висновки апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні та володінні належною ОСОБА_1 на праві користування земельною ділянкою шляхом демонтажу самовільно встановленої ним огорожі в межах земельної ділянки.
Доводи касаційної скарги про необхідність залучення до участі у справі інших осіб (суміжних землекористувачів), є безпідставними, оскільки в силу диспозитивності цивільного процесу, в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, у вказаній справі вирішувались виключно питання щодо визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, відповідно до якого право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 , який є відповідачем. Будь-яких інших позовних вимог, які б стосувалися прав і обов`язків інших осіб позивачем у цій справі, не заявлялось та апеляційним судом не вирішувалось.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, з яких він виходив, задовольняючи позов, а також з наданою цим судом оцінкою зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин.
Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, апеляційним судом надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
Раніше ми розповідали про нецільове використання земельної ділянки: практика Верховного Суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.