Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув скаргу № 75435/17, записану як «Балкунас проти Литви».
Обставини справи
Справа стосувалася відмови Верховного Суду частково звільнити заявника від сплати сум судового збору за подачу касаційної скарги у цивільному провадженні чи надати дозвіл на відстрочку сплати цих сум. У березні 2011 року позивач звернувся з цивільним позовом до заявника, вимагаючи повернення суми несплаченого боргу на загальну суму 195 600 литовських латів (приблизно 56 650 євро), а також 5 % річних.
Заявник не визнав позов і вказував, що хоча він уклав договір позики з Балкунасом, проте так і не отримав жодних сум коштів за цією угодою. У серпні 2014 року Вільнюський регіональний суд задовольнив позов Балкунаса у повному обсязі. У вересні 2014 року заявник оскаржив це рішення; крім цього, він клопотав перед судом про часткове звільнення його від сплати судового збору відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу. Заявник вказав, що сума судового збору за подачу апеляції була 4912 латів (1422 євро) і що він не мав змоги сплатити його. Заявник отримував заробітну плату в розмірі 455 латів (132 євро), з якої мав сплатити аліменти на утримання своїх дітей та оплатити своє житло, їжу та ліки. Заявник не мав жодного нерухомого майна. Заявник зазначив, що він вже сплатив 500 латів (145 євро) суми судового збору за подачу апеляції, проте не міг сплатити частину, що залишилась.
Ним були подані такі документи: рішення суду про зобов’язання його сплачувати аліменти на його дітей; довідка з місця роботи про розмір заробітної плати та довідка з реєстраційного центру про те, що у заявника немає нерухомого майна. Вільнюський регіональний суд зобов’язав заявника усунути недоліки свого клопотання, оскільки він не продемонстрував належним чином, що його фінансова ситуація є складною. Крім цього, інтереси заявника представляв адвокат, а отже, він міг собі дозволити кваліфіковану правничу допомогу. Суд визнав за необхідне надати заявником докази своїх витрат на проживання, харчування та купівлю ліків. У жовтні 2014 року заявник подав виправлене клопотання про часткове звільнення від сплати судового збору, зазначивши про суми витрат на сплату аліментів, суму боргу за ними; про проблеми зі здоров’ям, на підтвердження чого надав відповідну довідку. Повторив твердження про відсутність нерухомого майна і зазначив, що проживає разом зі своєю матір’ю у її помешканні. У жовтні того ж року суд апеляційної інстанції частково звільнив заявника від сплати судового збору, зобов’язавши останнього сплатити 500 латів (145 євро) замість 4912 латів (1422 євро) судового збору. В серпні 2015 року апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд. Надалі під час повторного розгляду позов було знову задоволено; заявник оскаржував це рішення, повторно клопотавши про часткове звільнення від сплати судового збору у зв’язку із складним фінансовим становищем. Апеляційний суд задовольняв його прохання, присуджуючи сплату ним 150 євро судового збору замість 1422 євро, і за результатами його повторної скарги скасовував попереднє рішення суду і направляв справу на новий розгляд. Суд першої інстанції, розглядаючи повторно позов Балкунаса, задовольняв його у повному обсязі, рішення про що знову ж таки було оскаржено заявником. Заявник, оскаржуючи це рішення, також вказував на часткову можливість сплати судового збору, і суд апеляційної інстанції присуджував йому сплату 150 євро судового збору замість 1422 євро.
За результатами третього апеляційного перегляду у 2017 році Вільнюський регіональний суд підтримав попереднє рішення суду першої інстанції. У квітні 2017 року заявник подав касаційну скаргу і клопотав до Верховного суду про часткове звільнення його від сплати судового збору. Як і в попередніх клопотаннях, він зазначав про розмір заробітної плати, з якої мав сплачувати аліменти на утримання неповнолітньої дитини, а також оплачувати проживання, харчування та ліки; зазначив про відсутність нерухомого майна і що він вже сплатив 150 євро судового збору, проте не мав змоги оплатити іншу його частину в розмірі 1272 євро. До клопотання він додав такі ж документи, як і раніше. Своїм рішенням від 22 травня 2017 року Верховний суд констатував відповідність касаційної скарги вимогам Цивільного процесуального кодексу, а отже те, що вона може бути прийнятою до розгляду, проте підкреслив, що заявник не сплатив судовий збір. Верховний суд також вказав, що клопотання про звільнення від сплати судового збору має бути належним чином обґрунтованим та підкріпленим відповідними доказами.
Оцінюючи причини та документи, наведені заявником, Верховний суд дійшов висновку про відсутність підстав для його звільнення від сплати судового збору, вказавши про необхідність його сплати у розмірі 1272 євро збору, що залишився, або подати належним чином обґрунтоване клопотання для відстрочки його сплати разом із відповідними доказами. Пізніше заявник подав до Верховного суду клопотання про відстрочку сплати судового збору, повторивши свої попередні твердження і надавши відповідні докази. В червні 2017 року Верховний суд відхилив клопотання заявника вказавши, що сплату судового збору може бути відстрочено на основі реальної фінансової ситуації особи, а не лише виключно на основі коштів, що перебували у власності особи. Під час оцінки можливості особи сплатити судовий збір суд має взяти до уваги всі особисті активи та їх вартість. Оцінюючи в сукупності відповідні докази, такі як інформація особи про її рухоме і нерухоме майно, грошові кошти та дохід, а також інші обставини, що описують її фінансове становище, Верховний суд дійшов висновку, що інформація, надана заявником, була «фрагментарною» і недостатнім чином доводила його скрутне фінансове становище. Більше того, як убачалося з матеріалів справи, він уклав угоди стосовно значних сум коштів і погодився сплатити значну суму заборгованості по сплаті аліментів. На думку Верховного суду, ці обставини не давали підстав для висновків, що фінансова ситуація заявника була складною, у зв’язку із чим визнав, що заявник має сплатити частину суми судового збору, що залишилась, до 15 червня 2017 року. 12 червня того ж року звернувся із новим клопотанням про часткове звільнення від сплати судового збору чи відстрочку такого, однак Верховний суд відмовив у задоволенні цього клопотання з аналогічних підстав.
У зв’язку з несплатою суми судового збору за подачу касаційної скарги Верховний суд відмовив у прийнятті його касаційної скарги до розгляду.
Оцінка ЄСПЛ
ЄСПЛ погодився, як було зазначено Урядом, що сума судового збору не була надмірною сама по собі. Проте в цій справі важливим було не те, чи розмір судового збору був надмірним, а чи міг його сплатити заявник. На всіх етапах національного провадження, заявник клопотав про часткове звільнення від сплати судового збору з тих підстав, що розмір його заробітної плати був низьким, в нього немає нерухомого майна, він був зобов’язаний сплачувати аліменти на утримання дитини та оплачувати інші необхідні витрати. На підтвердження таких обставин заявник надав відповідні документи. Вільнюський регіональний суд погодився, що заявник достатньо продемонстрував своє складне фінансове становище. Задовольняючи клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору втретє, суд також зазначив про відсутність будь-якої інформації, яка б демонструвала покращення фінансової ситуації заявника з часу задоволення попереднього клопотання про звільнення. Верховний суд, навпаки, відмовив у частковому звільненні заявника від сплати судового збору або її відстрочки, дійшовши висновку про «фрагментарність» поданих заявником документів та неповне відображення фінансового стану. ЄСПЛ не може виключити можливості, що Верховний суд, в принципі, може дійти іншого висновку, аніж суди попередніх інстанцій щодо звільнення від сплати судового збору. Проте у цій справі ані Верховний суд у своїх рішеннях, ані Уряд у своїх запереченнях до ЄСПЛ не навели жодних причин, які могли б виправдовувати різну оцінку фінансової ситуації заявника Верховним судом та судами попередніх інстанцій. Крім того, хоча Верховний суд дійшов висновку, що подані документи заявником були «фрагментарними», він не вказав із достатньої ясністю/чіткістю, яка додаткова інформація є необхідною для комплексної оцінки його фінансової ситуації. Хоча Верховний суд підкреслив важливість інформації про рухоме і нерухоме майно, грошові кошти та дохід, яка вбачалася з довідок Державного реєстру нерухомості, банків, фонду соціального страхування/реєстраційного центру, вона була надана заявником до Верховного суду і останній не ставив під сумнів достовірність документів, наданих заявником.
Верховний суд не пояснив, чому він вважав надану інформацію невідповідною/неналежною чи яка саме інформація відсутня; він не встановив, що фінансовий стан заявника покращився після того, як його було звільнено від сплати судового збору судами нижчих інстанцій. Таким чином, на думку ЄСПЛ, Верховний суд належно не обґрунтував причин відмови у задоволенні клопотання заявника про часткове звільнення від сплати судового збору чи її відстрочку. За таких обставин Суд не може погодитися, що таке обмеження доступу заявника до Верховного суду було необхідним та пропорційним. Таким чином, незалежно від факту, що позови заявника розглядалися судами двох рівнів юрисдикцій, ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова Верховного суду у прийнятті його касаційної скарги до розгляду з суто фінансових міркувань порушила саму суть його права на доступ до суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.