ВС: фактична відсутність відомостей про місце перебування особи не є безумовною підставою для визнання її безвісно відсутньою

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 760/3112/16-ц та встановив, що фактична відсутність відомостей про місце перебування особи не є безумовною підставою для визнання її безвісно відсутньою.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловік і жінка зареєстрували шлюб, від якого вони мають двох дітей.  У 2008 році вони проживали у м. Києві, у квітні 2014 року її чоловік переїхав до м. Донецька. З серпня 2014 року будь-який зв'язок з ним було втрачено, вона намагалася встановити місце знаходження чоловіка, але пошуки були безрезультатними. З офіційною заявою до органів внутрішніх справ дружина не зверталася, оскільки м. Донецьк знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, що унеможливлює фактичний пошук його на цій території.

Позивач зазначала, що визнання  її чоловіка безвісно відсутнім їй необхідно для отримання соціальної допомоги як одинокої матері чи призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника, а також для вільного пересування разом із сином за межі території України.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того,  що останнім зареєстрованим місцем проживання чоловіка є квартира. Разом з тим, заявником у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надано суду належних і допустимих доказів відсутності про місце перебування чоловіка за вказаним місцем його постійного проживання протягом одного року, а факт відсутності спілкування із заявником, дітьми і рідними, сам собою не є доказом того, що він є безвісно відсутнім.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслюють, що підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання;  відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.

При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Судом установлено, що останнім місцем проживання чоловіка у розумінні частини першої статті 43 ЦК України є квартира.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви, оскільки підставою для задоволення вимог про визнання особи безвісно відсутньою відповідно до статті 43 ЦК України є відсутність відомостей про місце її перебування протягом одного року саме у місці її постійного проживання, разом з тим, доказів на підтвердження вказаних обставин заявником не надано, крім того, фактична відсутність відомостей про місце перебування чоловіка не є безумовною підставою для визнання його безвісно відсутнім.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливі лише при вирішенні спору про житлові права.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.