Реквізиція майна та непропорційність отриманої орендної плати: позиція ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув справу № 41862/18.

Ця справа стосувалася компенсації за порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку з непропорційністю орендної плати, отриманої заявниками. Національні суди визнали факт порушення та присудили компенсацію.

Питання полягало в тому, чи залишаються заявники потерпілими від порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та чи були ефективними національні засоби правового захисту.

Обставини справи

Майно, що є предметом розгляду в цій справі, заявники отримали у спадок від своїх батьків. У 1957 році це майно було реквізовано на користь третьої сторони. За згодою сторін, починаючи з 9 лютого 1958 року, третя сторона щорічно сплачувала батькові заявників 61 британський фунт згідно з договором оренди, що врегульовувався спеціальними нормативно-правовими актами стосовно захищеної оренди (які запроваджували різні обмеження щодо такого виду договору, такі як неможливість підвищення орендної плати та обов’язок продовження договору оренди, право за яким успадковувалось спадкоємцями орендаря). 29 липня 1958 року майно було вилучено та залишено у володінні орендаря згідно з договором на умовах, зазначених вище.

У 1980 році на підставі угоди між сторонами орендна плата була встановлена на рівні 100 мальтійських лір (приблизно 233 євро) щорічно. Така сума орендної плати і надалі вносилася на визначений рахунок спадкоємцями третьої сторони, які успадкували право оренди у 1998 році, проте не були визнані як орендарі власниками. В період між 2004 та 2010 роками орендна плата була прийнята під час переговорів між сторонами стосовно звільнення власності. Становище власників з 2010 року покращили законодавчі зміни, згідно з якими встановлювалася мінімальна орендна плата. Заявники порушили конституційне провадження, під час якого вони стверджували, що покладення законом на них обов’язку щорічно поновлювати оренду без можливості підвищення плати за неї становило порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Вони вимагали компенсації за заподіяну шкоду та виселення орендарів. Свої вимоги заявники обмежили періодом з 1987 року і пізніше.

Рішенням від 30 листопада 2015 року Цивільний суд (Перша палата) у межах своєї конституційної компетенції визнав порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (за період з 1987 року), відмовив у виселенні орендарів, проте присудив заявникам 20 тис. євро компенсації. Суд також встановив порушення статті 14 Конвенції щодо цього. Суд підкреслив, що згідно з оцінкою судового експерта вартість майна у 2012 році становила 560 000 євро, а сума орендної плати 16 800 євро щорічно, тоді як у 1987 році – 2703 євро щорічно. Суд відзначив, що сторони не вимагали призначення додаткових експертиз.

Таким чином, оренда плата була суттєво нижчою, ніж її ринкова вартість і, відповідно, справедливого балансу між інтересами зацікавлених сторін не було досягнуто. Зважаючи на оцінку експерта й те, що вимога заявників стосувалася періоду після 1987 року, а також переслідувану мету такого заходу і факт звернення зі скаргою лише у 2010 році, суд присудив на їхню користь 20 000 євро компенсації.

Рішенням від 24 червня 2016 року Конституційний суд підтвердив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, проте зменшив суму компенсації до 10 000 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди, визнавши, що орендарі більше не можуть посилатись на відповідний закон для збереження власності. Суд також вказав, що не в конституційній компетенції судів було присудження компенсації матеріальної шкоди, яка може бути отримана в рамках звичайного судового розгляду, проте відхилив аргумент уряду, що заявники могли звернутись до Ради з питань регулювання оренди для підвищення орендної плати, оскільки це не призвело б до значного покращення їхнього становища. Після рішення Конституційного суду сторони домовились про новий знижений розмір орендної плати за умови, що оренда припиниться впродовж 18 місяців. У невстановлену дату 2017 року орендарі звільнили власність.

ЄСПЛ визнав факт порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності). Порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту) у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Відтак:

1. a) що держава-відповідач повинна протягом трьох місяців сплатити заявникам такі суми на банківський рахунок, визначений представниками заявників:

148 000 євро відшкодування матеріальної шкоди;

5000 євро (п’ять тисяч євро), плюс податок, який може нараховуватись заявникам, стосовно витрат і витрат;

з моменту закінчення вищезгаданих трьох місяців до розрахунку на зазначені суми сплачуватимуться прості відсотки за ставкою, що дорівнює граничній ставці позики Європейського центрального банку протягом періоду дефолту плюс три процентні пункти;

відхилив решту вимог заявника.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.