Примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника: рішення ВС

Юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 757/41727/19-ц.

Обставини справи

З матеріалів справи стає відомо, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва просив надати (забезпечити) йому дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, індивідуальних банківських сейфів (індивідуальних скриньок, індивідуальних сейфів у депозитному сховищі), орендованих боржником, з можливістю їх відкриття, в тому числі примусового (із застосування технічних засобів та пошкодження замкових пристроїв).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду ухвалу Печерського районного суду міста Києва залишено без змін.

Залишаючи ухвалу районного суду без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи сторін, дослідив наявні у справі докази, унаслідок чого постановив  законну і обґрунтовану ухвалу про залишення подання без задоволення,  оскільки приватним виконавцем не надано доказів отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, а також повідомлення про необхідність відкриття банківської скриньки, з метою опису майна, яке в ній знаходиться.

Висновок Верховного Суду

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши дофводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та  апеляційної інстанцій - без змін, з огляду на таке.

Так, ВС зауважив, що гарантування кожному прав на повагу та недоторканість житла є не тільки конституційно-правовим обов’язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов’язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканість свого житла.

Судді ВС підкреслюють, що конституційна гарантія недоторканості житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства.

Отже, за змістом наведених норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло чи іншого володіння боржника, як обмеження конституційного права особи на недоторканість житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим.

Частиною першою статті 439 ЦПК України передбачено, що питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Рішення суду про проникнення в житло боржника має бути вмотивоване. Це свідчить про те, що суду мають бути надані переконливі докази, які б свідчили про те, що державний виконавець (приватний виконавець) вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла чи іншого володіння боржника, проте це не дало результатів.

ВС зауважив, що юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій.

Також ВС підкреслив, що матеріали справи не містять доказів про те, що боржник був обізнаний про намір приватного виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту його майна, яке перебуває у банківській скриньці, оскільки відповідні процесуальні документи виконавчого провадження не були вручені останньому.

Установивши, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва не надано суду належних доказів ухилення боржника від виконання рішення суду та перешкоджанню ним у здійсненні виконавчих дій, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні подання приватного виконавця про примусове відкриття банківської скриньки, що перебуває у користуванні боржника.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що  повинен з’ясувати виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.