Олександр Бабіков,
перший заступник директора Державного бюро розслідувань, спеціально для «Судово-юридичної газети»
Для Державного бюро розслідувань питання підслідності є надзвичайно актуальними, оскільки вони стосуються низки проблемних питань, які потребують свого вирішення.
Відомо, що підслідність визначається винятково Кримінальним процесуальним кодексом України. Її класична диференціація ґрунтується на таких типових критеріях, як територіальність (юрисдикція щодо місця вчинення кримінального правопорушення), предметність (вид злочину) та суб’єкт (особа, щодо якої здійснюється досудове розслідування).
Крім цього, КПК України оперує й іншими критеріями, за якими може визначатися підслідність: розмір предмета злочину чи завданої ним шкоди, вольове рішення керівника правоохоронного органу, погодженого з відповідним прокурором, черговість початку досудового розслідування тощо.
ДБР як орган досудового розслідування теж має встановлену КПК України підслідність злочинів. Однак вона не є однорідною та простою у застосуванні, а тому складається з двох окремих видів:
- суб’єктна (зокрема, високопосадовці, судді та правоохоронці);
- предметна (військові злочини).
Щодо відповідних суб’єктів, то КПК України (ч. 4 ст. 216) містить застереження про те, що вказані особи відносяться до підслідності слідчих ДБР, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності Національного антикорупційного бюро України.
Саме в цій площині на практиці найчастіше всього виникають колізійні моменти підслідності. Наведемо такий приклад: ДБР здійснює досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого міністром або народним депутатом України, що безпосередньо коригується з вимогами ч. 4 ст. 216 КПК України. У такому випадку питань це - підслідність Бюро.
Проте може виникнути ситуація, коли у процесі досудового розслідування буде встановлено, що розмір предмета злочину або завданої ним шкоди в 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення злочину.
За цих умов, згідно з пунктом другим ч. 5 ст. 216 КПК України, підслідність має вже належати НАБУ. Поряд із цим постають питання допустимості здобутих за цих умов доказів у кримінальному провадженні, оскільки вони можуть бути поставлені під сумнів підозрюваним (обвинуваченим) чи його захисником. Уявляється, що вказана колізія має бути вирішена тільки чіткою регламентацією законодавчих положень щодо підслідності або навіть більш кардинально – структурними змінами у переліку правоохоронних органів, з яких залишитися повинен тільки один.
Загалом існуючий стан нормативного врегулювання підслідності у КПК України потребує чіткого та логічного впорядкування. Більше того, судова практика недвозначно поставила крапку у порушенні правил підслідності шляхом винесення виправдувальних вироків.
У розрізі вказаної вище проблематики слід звернути увагу на проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо визначення підслідності кримінальних правопорушень, досудове розслідування яких здійснюють слідчі органів Державного бюро розслідувань)» від 09.12.2019 року № 2560, який нещодавно було прийнято у першому читанні.
Проєктом цього Закону заплановано усунути розбіжності та неузгодженості між положеннями ч. 4 ст. 216 КПК України та ст. 5 Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Розробники пропонують розширити коло суб’єктів, які будуть підслідні ДБР (наприклад, це Голова та члени Центральної виборчої комісії, Рахункової палати, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадові особи місцевого самоврядування, посади яких віднесено до першої та другої категорій посад, судді Конституційного суду України, присяжні тощо).
Водночас із суб’єктів підслідності ДБР мають зникнути особи, посада яких належить до категорії «А» (але ж саме з метою протидії злочинам високопосадовців і створювалося ДБР), а також буде уточнено, що ДБР підслідні не всі працівники правоохоронних органів, а тільки особи їх рядового і начальницького складу.
Проте найбільш спірним моментом цього законопроєкту є залишення вказівки на обмеження повноважень слідчих органів ДБР випадками підслідності детективів НАБУ, що охопить навіть військові злочини.
Немає сумнівів, що такий підхід ще більше ускладнить діяльність ДБР. При цьому не розглядаються альтернативні варіанти усунення проблем підслідності, наприклад, можливість завершення досудового розслідування слідчим того органу, який його розпочав, або врегулювання цього питання постановою прокурора, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, тощо.
Отже, на нашу думку, законодавцю під час вирішення питання підслідності необхідно знайти консенсус між усіма органами досудового розслідування – не створювати переваги одним та обмежувати повноваження іншим.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.