Рапорт працівника поліції не може слугувати доказом винуватості у вчиненні адмінправопорушення: КАС ВС

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності до закону. На цьому акцентував увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу № 524/5741/16-а.

Так, стаття 280 КУпАП закріплює обов’язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з’ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна ця особа в його вчиненні.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються:

• протоколом про адміністративне правопорушення;
• поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків;
• висновком експерта;
• речовими доказами;
• показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки;
• відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху;
• протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Разом з тим, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевірку документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

КАС ВС нагадав, що згідно із частиною другою статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно до частин четвертої та п’ятої  статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог  статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов’язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.

Органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частинами першою статті 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Таким чином, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 в справі №752/15787/16-а.

З огляду на це, розглядаючи справу та приймаючи оскаржувану постанову без складання протоколу на місці вчинення такого правопорушення, інспектор патрульної поліції діяв відповідно до чинних на час виникнення спірних відносин положень КУпАП.

Водночас Суд відхиляє доводи скаржника у справі № 524/5741/16-а про правомірність оскаржуваної постанови, у зв’язку з тим, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем не заперечується, оскільки уважає, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб’єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

КАС ВС дійшов висновку, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, будь-яких інших належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем не надано.

Таким чином, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП, у зв’язку із відсутністю належних доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про практику ВС щодо визнання особою вини у порушенні правил дорожнього руху.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.