Андрей Герус пообещал, что норму о проникновении в жилье исключат из окончательной версии законопроекта о ЖК-услугах

Как известно, 20 мая Верховная Рада приняла за основу законопроект «О внесении изменений в некоторые законы Украины относительно урегулирования отдельных вопросов в сфере предоставления жилищно-коммунальных услуг» №2458 от 15.11.2019, авторами которого являются народные депутаты от фракции «Слуга народа», в частности, глава парламентского Комитета по вопросам энергетики и жилищно-коммунальных услуг Андрей Герус.

Авторы законопроекта предлагали внести изменения в ч. 4 ст. 29 Закона о ЖК-услугах о возможности доступа к жилью или иному объекту недвижимого имущества без получения согласия его владельца (пользователя) (несанкционированный доступ) для ограничения (прекращения) предоставление коммунальной услуги. Эту норму Главное научно-экспертное управление Верховной Рады назвало неконституционной.

«Предложение о возможности несанкционированного доступа к жилью или иному объекту недвижимого имущества для ограничения (прекращения) предоставление коммунальной услуги без получения согласия собственника (пользователя) противоречит ст. 30 Конституции Украины относительно неприкосновенности жилища», - отметили в ГНЭУ.

Комментируя дальнейший ход законопроекта, Андрей Герус пообещал, что из окончательной версии законопроекта исключат положения о несанкционированном доступе к жилищу граждан (пункт 15 части 3 раздела 1 законопроекта).   

«Я знаю, что были опасения относительно этой нормы, и мы эту норму убираем», — отметил он.

Впрочем, доработанный текст законопроекта без этой нормы на сайте Верховной Рады по состоянию на 20 мая опубликован не был.

Таким образом, ее, скорее всего, уберут при доработке ко второму чтению

Отметим, что ГНЭУ высказало целый ряд других критических замечаний к этому законопроекту. Ниже приводим их полный текст. 

ВИСНОВОК

на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань  у сфері надання житлово-комунальних послуг»

У законопроекті пропонується внести зміни до законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про ринок природного газу», «Про житлово-комунальні послуги», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», «Про теплопостачання», «Про метрологію та метрологічну діяльність», «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Як зазначається у пояснювальній записці, «проект Закону розроблено з метою удосконалення норм і положень чинного законодавства у сфері надання житлово-комунальних послуг, а також врегулювання питань перехідного періоду, що виникають у зв’язку із введенням в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з 1 травня 2019 та необхідністю прийняття співвласниками усіх багатоквартирних будинків (незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком) рішень про моделі організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу електричної енергії та природного газу)» (п .2).

Головне управління, розглянувши законопроект, вважає за доцільне висловити щодо нього такі зауваження.

1. Новим п. 7 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі – Закон) пропонується віднести до повноважень органів місцевого самоврядування питання прийняття рішення про початок та закінчення опалювального періоду. Зауважимо, що відповідно до ч. 3 ст. 140 Конституції України органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами. З огляду на викладене, внесена пропозиція потребує конкретизації в частині чіткого визначення органів місцевого самоврядування, до компетенції яких буде віднесено питання прийняття рішення про початок та закінчення опалювального періоду.

Принагідно звертаємо увагу на те, що на сьогодні вказане питання врегульоване Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, у п. 5 яких встановлено, що рішення про початок та закінчення опалювального сезону приймається виконавчими органами відповідних сільських, селищних та міських рад або місцевими державними адміністраціями.

2. Пропозиція нового абз. 6 п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону щодо можливості включення до складу послуги з управління багатоквартирним будинком «інших робіт (послуг), погоджених сторонами договору» закладає ризик потенційних конфліктів між управителем багатоквартирного будинку та його співвласниками. Звертаємо увагу, що чинна редакція ч. 1 ст. 5 Закону містить вичерпний перелік складових елементів послуги з управління багатоквартирним будинком, який, на наш погляд, у разі необхідності, цілком може бути розширений.

3. Головне управління не підтримує пропозицію проекту про укладення окремо з  кожним співвласником багатоквартирного будинку індивідуального договору про технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем (зміни до п. 7 ч. 1 ст. 8, п. 10 ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 14 Закону). Укладення подібного договору, на наш погляд, не уявляється можливим внаслідок неможливості визначити його предмет, а саме частку внутрішньобудинкової системи, щодо якої пропонується укласти цей договір.

Насамперед зазначимо, що за визначенням, яке дано в  п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону, внутрішньобудинковими системами багатоквартирного будинку є механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення. При цьому внутрішньобудинкові системи є спільним майном багатоквартирного будинку (п. 6 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). Згідно з ч. 1 ст. 368 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.  Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦК співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Звертаємо увагу, що, відповідно до ст. 5  Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Кредитор співвласника не має права вимагати виділення частки із спільного майна багатоквартирного будинку в натурі для звернення стягнення на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону обслуговування внутрішньобудинкових систем  є складовою послуги з управління багатоквартирним будинком. Законом визначено, що обслуговування, поточний ремонт внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і електричної енергії), здійснюються виконавцем такої послуги на підставі відповідного договору із співвласниками. Капітальний ремонт внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку здійснюється за рахунок співвласників. Технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем електропостачання та газопостачання здійснюються рахунок співвласників (абз. 4 ч. 3 ст. 14, абз. 3 ч. 3 ст. 19, абз. 4  ч. 3 ст. 20 Закону).

Таким чином, внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку утримуються виключно за рахунок співвласників.

Крім цього, необхідність укладання індивідуального договору з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем виглядає недоцільною також  з точки зору виконання самих робіт з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем, а саме утримання в належному технічному стані, здійснення технічного обслуговування та ремонту внутрішньобудинкових мереж, усунення дрібних несправностей елементів систем для забезпечення їх безперебійної роботи, попередження порушень санітарно-гігієнічних вимог до приміщень будинків, налагодження та регулювання окремих видів технічних пристроїв, вжиття заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій тощо (Порядок обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 15 серпня 2018 року № 219). Адже ці роботи стосуються забезпечення належного функціонування всієї внутрішньобудинкової системи багатоквартирного будинку і відповідати за їх виконання виконавці комунальних послуг мають перед усіма співвласниками.

4. Пропозиція виключити з абз. 2 ч. 2 ст. 10 Закону, згідно з яким «ціна послуги з управління багатоквартирним будинком у разі визначення управителя органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах відповідно до Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» визначається на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу», слова «відповідно до Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку»», на наш погляд, потребує додаткового обґрунтування, оскільки можливість та випадки визначення управителя органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах передбачені саме зазначеним Законом.

5. У проекті пропонується передбачити, що у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку, не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором (нова ч. 5 ст. 13 Закону). На наш погляд, ці зміни є зайвими, оскільки чинною ч. 7 ст. 14 Закону вже встановлено, що у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку самостійно не обрали одну з моделей організації договірних відносин та/або не дійшли згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують постачання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги з урахуванням певних особливостей.

Звертаємо також увагу на те, що  пропозиція про порядок укладання співвласниками багатоквартирного будинку договору про надання комунальної послуги з виконавцями комунальних послуг не відноситься до предмету цієї   ст. 13 Закону. На нашу думку, запропоноване положення юридично коректніше визначити у ст. 14 «Особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку» вказаного Закону.

Крім того, з редакції положень абзаців 1, 2 оновленої ч. 5 ст. 13 Закону не зовсім зрозумілою виглядає послідовність дій щодо – прийняття рішення про вибір моделі договірних відносин, укладання з виконавцем комунальної послуги відповідного договору, опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на сайті виконавця послуги, укладання індивідуального договору.

6. У новій редакції ч. 1 ст. 14 Закону пропонується встановити, щоб індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем укладався  кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно та за умови, якщо співвласники дійшли згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують постачання відповідної комунальної послуги. Слід зазначити, що у ст. 10 Закону в цілому вже врегульовані питання цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, включаючи й питання, пов'язані з ціною на послуги з управління багатоквартирним будинком. Зокрема, у ч. 1 цієї статті встановлено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

7. Неприйнятною, на наш погляд, є пропозиція законопроекту щодо доповнення ст. 21 Закону новою ч. 6, у якій пропонується наступне: «тарифи на комунальну послугу з постачання теплової енергії, що виробляється суб’єктом господарювання за допомогою систем автономного теплопостачання, визначаються та встановлюються окремо для кожного багатоквартирного будинку, обладнаного такою системою автономного теплопостачання як сума тарифів на виробництво та постачання теплової енергії». Відповідно до ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб’єктами господарювання, є регульованими. Однак встановлення тарифів для кожного багатоквартирного будинку, обладнаного системою автономного теплопостачання, на нашу думку, призведе до економічно необґрунтованих тарифів у цій сфері, вільного встановлення цін/тарифів без економічно обґрунтованих причин, постійного підвищення тарифів.

Зауважимо й те, що такий підхід до тарифоутрорення порушує визначені у ст. 3 Закону принципи державної політики щодо регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг тощо.

8. У новій ч. 4 ст. 24 Закону, згідно з якою «виконавець послуги з постачання гарячої води зобов’язаний щомісяця надавати дані щодо загального обсягу спожитої у будівлі гарячої води виконавцю послуги з централізованого водовідведення для нарахування за стоки (відведення) гарячої води», не визначені строки надання інформації, а також не визначений механізм реалізації цієї норми у багатоквартирних будинках: зокрема, незрозуміло, яким чином виконавець послуги з централізованого водовідведення зможе нараховувати плату за послугу з відведення гарячої води кожному споживачеві на підставі даних про загальний обсяг спожитої гарячої води в будинку.

9. Законопроектом пропонується внести зміни до ч. 4 ст. 29 Закону  щодо можливості доступу до житла чи іншого об’єкта нерухомого майна без отримання згоди його власника (користувача) (несанкціонований доступ) для обмеження (припинення) надання комунальної послуги. Також встановлюється,  що «несанкціонований доступ до житла, іншого об’єкта нерухомого майна для обмеження (припинення) надання комунальної послуги відбувається без отримання згоди його власника (користувача), якщо такий власник (користувач) відмовляється допустити в належне йому житло (інший об’єкт нерухомого майна) представника виконавця» (новий абзац ч. 5 ст. 29, зміни до ч. 9 ст. 29 Закону). На думку Головного управління, доцільність зазначених вище змін виглядає дискусійною. Крім того належного обґрунтування цієї пропозиції у пояснювальній записці до проекту не наведено.

Пропозиція щодо можливості несанкціонованого доступу до житла чи іншого об’єкта нерухомого майна для обмеження (припинення) надання комунальної послуги без отримання згоди на це власника (користувача) суперечить ст. 30 Конституції України щодо недоторканності житла. Зокрема, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Крім того, положення не узгоджується також з ч. 1 ст. 233 Кримінального процесуального Кодексу України, згідно з якою ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді.

Варто звернути увагу, що ініційована пропозиція не враховує вимоги ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою проголошено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Також  у пропозиції про несанкціонований доступ відсутні застереження про компенсацію завданої споживачу шкоди,  зокрема, під час здійснення проникнення до житла (наприклад, пошкодження приладів обліку, пошкодження майна споживача, порушення конструктивної цілісності вхідних дверей, вікон або інших елементів будівель і приміщень тощо).

На нашу думку,  представники виконавця комунальної послуги можуть заходити до житла без отримання згоди мешканця квартири лише у невідкладних випадках, коли потрібно терміново рятувати людей або майно, для проведення в них огляду або ліквідації аварій.

Порушене у проекті питання, на наш погляд, також пов’язане з проблемою впорядкування механізму оплати за спожиті послуги, яка, вочевидь, має бути вирішена на законодавчому рівні. Йдеться, зокрема, про необхідність усунення існуючих у цій сфері вад, які полягають в ігноруванні виконавцем наданих йому споживачем даних про обсяги спожитої послуги за показниками індивідуального приладу комерційного обліку та встановленні вимоги щодо сплати за таку послугу на основі розрахункових, жодним чином не пов’язаних з такими показниками, значень з одночасним застереженням того, що у разі несплати у відповідний термін вказаної суми споживачеві буде припинено надання такої послуги. В таких умовах навіть добросовісний платник попадає в зону ризику щодо припинення йому надання відповідної послуги, що є неприпустимим.

Також не може бути нормою існуюча практика повідомлення споживачем виконавця про обсяг спожитої послуги за звітний період (місяць), за якої громадяни, у першу чергу, пенсіонери, витрачають значний час для такого повідомлення у телефонному режимі, чи особисто за місцем розташування виконавця. Зазначене питання, як і попереднє, також потребує законодавчого регулювання.

10. Приписи нової редакції п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону  необхідно узгодити з приписами їх п. 4 (у редакції проекту), оскільки обидва пункти врегульовують наслідки бездіяльності співвласників багатоквартирного будинку в питаннях управління будинком.

Принагідно зазначимо, що припис абз. 2 зазначеного п. 6, за яким договір (на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання) вважається укладеним з моменту його оприлюднення оператором газорозподільних систем на своєму офіційному веб-сайті, протирічить основам формування договірних відносин, які передбачають волевиявлення обох сторін договору і обізнаність з умовами договору. 

11.У проекті пропонується викласти п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» в наступній редакції: «тарифи на комунальні послуги – тарифи на теплову енергію, тарифи на виробництво теплової енергії (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, тарифи на послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення».

Головне управління не підтримує зазначені зміни, оскільки, на наш погляд, тарифи на теплову енергію, визначені у чинному п. 3 ч. 1 ст. 1 цього Закону та у Законі України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», та тарифи на виробництво теплової енергії не є окремими тарифами. Більш того, у чинній ч. 5 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначається, що ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Вважаємо, що передбачене у проекті дублювання аналогічних тарифів може спричинити безпідставне зростання вартості комунальної послуги з постачання теплової енергії.

Аналогічне зауваження стосується оновленого пп. 2 п. «а» ч. 1 ст.  28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Принагідно звертаємо увагу на те, що у порівняльній таблиці до законопроекту чинна норма п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» викладена у редакції, яка не відповідає її реальному змісту.

12. Змінами до ст. 11 Закону України «Про теплопостачання» пропонується віднести до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, затвердження методики розроблення схем теплопостачання населених пунктів. На нашу думку, для економії природних ресурсів та зниження фінансового навантаження на споживачів послуги з централізованого постачання теплової енергії (опалення), забезпечення справедливості в оплаті за спожиті послуги та уникнення можливих конфліктів варто, в першу чергу, на законодавчому рівні передбачити розробку технічних схем переведення населення на індивідуальну систему опалення житлових приміщень, в тому числі багатоквартирних житлових будинків, та відмови від централізованого постачання теплової енергії (як для функціонуючих будинків, так і для тих, що будуються та будуть будуватися).

13. У проекті пропонується третє речення ч. 14 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» викласти у такій редакції: «Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб’єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи. Тарифи на теплову енергію, що виробляється та постачається суб’єктом господарювання за допомогою систем автономного теплопостачання, формуються та встановлюються з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про житлово-комунальні послуги»». У даному випадку, на нашу думку, варто більш чітко визначити, про якого суб’єкта господарювання йде мова. Також не зовсім зрозуміло, про які параметри рентабельності йдеться (невизначеність відповідної правової норми породжуватиме ризики як для споживача послуги, так і їх постачальника).

14. На наш погляд, потребує додаткового обґрунтування необхідність виключення з абз. 5 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» слів «а у разі укладення співвласниками багатоквартирного будинку індивідуальних договорів про надання відповідної комунальної послуги періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) таких вузлів обліку забезпечуються виконавцем комунальної послуги за рахунок плати за абонентське обслуговування, встановленої відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги»».

15. У проекті пропонується абз. 2 ч. 11 ст. 3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» викласти у такій редакції: «Для будівлі, де налічуються два та більше споживачів, внески за встановлення вузлів комерційного обліку розподіляються пропорційно до кількості укладених договорів у будівлі». На наш погляд, у разі прийняття норми у запропонованому вигляді може скластися ситуація, при якій внески за встановлення вузлів комерційного обліку сплачуватимуть лише ті споживачі, що уклади договори.

Аналогічне зауваження стосується й запропонованого у законопроекті нового абз. 7 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», згідно з яким «для будівлі, де налічуються два та більше споживачів, внески за заміну та обслуговування вузлів комерційного обліку розподіляються пропорційно до кількості укладених договорів у будівлі».

Окрім цього, відзначимо, що вказаний абз. 7 не в повній мірі відповідає запропонованому у проекті новому абз. 8, згідно з яким «визначення розміру внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку та їх розподіл у будівлі здійснюється за методикою визначення розміру внесків та їх розподілу між споживачами, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства».

Вважаємо, що у законопроекті варто чітко вказати, в який спосіб визначатимуться розміри внесків – чи то пропорційно до укладених договорів, чи відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Керівник Головного управління                                            С.А. Тихонюк

Вик.: А.Мних, О.Куціпак

Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы быть в курсе самых важных событий.