13 травня Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект №2679 від 26.12.2019 щодо оптимізації мережі та функціонування центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП) та удосконалення доступу до адміністративних послуг, які надаються в електронній формі. Серед авторів народні депутати від «Слуги народу» – Віталій Безгін і Олександр Качура.
Ідея, за словами авторів, це полегшення надання громадянам адмінпослуг, втім, судячи з висновку Головного науково-експертного управління ВР, втілення реформи ЦНАПів може мати згубні наслідки.
Зокрема, пропонується, щоб ЦНАПами органів місцевого самоврядування надавалися усі послуги, суб’єктом надання яких є не лише рада, а й усі державні органи на території, яку обслуговує ЦНАП. «Враховуючи різноманіття та кількість адміністративних послуг, що надаються державними органами, впровадження новел проекту видається досить проблематичним, адже станом на 24 лютого 2020 року до Реєстру адміністративних послуг внесені 1229 послуги», - зазначає ГНЕУ.
Окрім того, експерти вказали, що недосконала робота Єдиного державного порталу адміністративних послуг має виправлятись шляхом впровадження відповідних змін у його роботі, а не шляхом створення замість нього іншого.
В цілому, законопроектом пропонується внести зміни до цілого ряду законів: «Про адміністративні послуги», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про Державний земельний кадастр», «Про співробітництво територіальних громад», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» та до Кодексу про адміністративні правопорушення.
Пропонуються суттєві зміни в організації надання адміністративних послуг. Зокрема, у новій редакції ч. 1 ст. 12 Закону передбачено, що центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) утворюється як постійно діючий робочий орган або структурний підрозділ органу місцевого самоврядування, тоді як згідно з чинними приписами ЦНАП є постійно діючим робочим органом або структурним підрозділом місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Тим самим, проектом передбачається утворення ЦНАП виключно органами місцевого самоврядування.
Крім того, відповідні зміни вносяться до ч. 2 ст. 12 Закону, якою визначається, що ЦНАПи утворюються при «виконавчому органі Київської та Севастопольської міської ради (районної у містах Києві та Севастополі ради у разі її утворення), міської ради (районної у місті ради у разі її утворення) міста республіканського АРК, обласного, районного значення, селищної, сільської ради», тоді як норма чинного закону передбачає, що ЦНАП може утворюватися при виконавчому органі міської міста районного значення, селищної, сільської ради у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
При цьому, якщо нині перелік адміністративних послуг, які надаються через ЦНАП, визначається органом, який прийняв рішення про його утворення (чинна ч. 6 ст. 12 Закону), то відповідно до оновленої редакції ч. 6 ст. 12 Закону «у центрі надання адміністративних послуг надаються усі адміністративні послуги, суб’єктом надання яких є рада, що прийняла рішення про утворення такого центру, її виконавчі органи, адміністративні послуги, які надаються територіальними органами центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадовими особами на території, яку обслуговує центр надання адміністративних послуг, а також адміністративні послуги, які надаються відповідно до договорів щодо обслуговування жителів однієї громади у центрі надання адміністративних послуг, створеному радою іншої громади».
Проектом передбачено, що відповідні ЦНАП мають бути утворені протягом трьох місяців після набрання чинності цим Законом і в ці ж строки Кабінет Міністрів України має забезпечити передачу завдань, функцій та за необхідності майна центрів надання адміністративних послуг, утворених місцевими державними адміністраціями, зокрема, шляхом прийняття відповідними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування узгоджених рішень (пп. 1 п. 4 та пп. 1 п. 3 Прикінцевих положень законопроекту).
Також приписами проекту встановлюється, що адміністративні послуги в ЦНАП надаються «адміністратором центру, представниками суб’єктів надання адміністративних послуг або через адміністратора шляхом його взаємодії з суб’єктами надання адміністративних послуг» (оновлена ч. 1 ст. 1 Закону).
Необхідність запропонованих змін до законодавства обґрунтовується тим, що «низку проблем спричиняє функціонування на одній території одночасно центрів надання адміністративних послуг, які утворені районними державними адміністраціями, та ЦНАП, утворених органами місцевого самоврядування. Це призводить до витрачання бюджетних коштів на утримання зайвих штатів, приміщень, здійснення інших надлишкових витрат, пов’язаних з функціонуванням двох ЦНАП, що належать різним органам. Більш того, зазначені центри надають різні послуги і тому населенню треба постійно з’ясовувати, до якого ЦНАП звертатися за послугою. Також через існуючу подвійність немає конкретного відповідального за розвиток сфери надання адміністративних послуг на відповідній території» (п. 1 пояснювальної записки).
За результатами аналізу поданого законопроекту Головне науково-експертне управління Верховної Ради висловило наступні зауваження та міркування.
«1. В цілому позитивно можуть бути оцінені новели законопроекту щодо удосконалення процедури надання адміністративних послуг, зокрема: впровадження моніторингу якості надання адміністративних послуг (оновлена ст. 7 Закону); надання можливості надсилати відповідний документ або інший результат надання адміністративної послуги поштою (поштовим відправленням, яке забезпечує збереження вкладення, з повідомленням про вручення) (нова ч. 5 ст. 10 Закону) у випадках, передбачених законодавством, тощо.
Як випливає з наведеного вище нового припису ч. 6 ст. 12 Закону, ЦНАПами органів місцевого самоврядування будуть надаватись усі послуги суб’єктом надання яких є не лише рада, а й усі державні органи на території, яку обслуговує центр надання адміністративних послуг. Враховуючи різноманіття та кількість адміністративних послуг, що надаються державними органами, впровадження новел проекту видається досить проблематичним (станом на 24 лютого 2020 року до Реєстру адміністративних послуг внесені 1229 послуги, серед яких сотні послуг надаються територіальними органами ЦОВВ, органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями).[1]
У пояснювальній записці до законопроекту зазначається, що «суттєвим недоліком ЦНАП є також те, що відповідно до закону послуги надаються не у центрі, а через центр. Тобто увесь цей комплекс працює переважно на прийом/видачу документів через адміністратора центру … Для громадян надання послуг через центр, а не у центрі означає необхідність відвідувати його як мінімум двічі: один раз подати документи, другий раз забрати»
(п. 1 пояснювальної записки).
У зв’язку з цим слід наголосити, що надання адміністративних послуг здійснюється шляхом реалізації владних повноважень відповідних органів, а самі питання, які вирішуються у таких випадках, мають різний рівень складності, що не дозволяє розглянути їх безпосередньо у ЦНАП під час візиту суб’єкта звернення (наприклад, питання, пов’язані з наданням дозволів на будівництво тощо), тому з об’єктивних причин низка послуг не може надаватись безпосередньо у ЦНАП (тим більш, що згідно з приписами проекту фактично пропонується утворювати ЦНАП, що надаватимуть усі адміністративні послуги на відповідній території).
З наведеного припису ч. 1 ст. 12 Закону, як і з інших приписів проекту, незрозуміло, за якими правилами будуть визначатись (розмежовуватись) послуги, що надаються у ЦНАП безпосередньо адміністратором центру та представниками суб’єктів надання адміністративних послуг, а які через адміністратора шляхом його взаємодії з суб’єктами надання адміністративних послуг.
По-перше, незрозуміло, хто є «представником» суб’єкта надання адміністративних послуг: посадова особа відповідного органу, що надає послугу, чи уповноважена цим органом особа.
По-друге, проектом не врегульовуються будь-які організаційні засади взаємовідносин цих «представників» із ЦНАП та з суб’єктами звернення за адміністративною послугою ЦНАП. Наприклад, з нової редакції ч. 1 ст. 13 Закону виключається припис щодо звернення для отримання адміністративної послуги виключно до адміністратора ЦНАП. Проте за змістом інших приписів ст. 13, які встановлюють завдання адміністратора, звернення громадян до ЦНАП відбуваються саме через нього. При цьому положеннями проекту не передбачено відповідних змін щодо можливості звернення у ЦНАП до представників суб’єктів надання адміністративних послуг.
Вважаємо, що недосконала робота Єдиного державного порталу адміністративних послуг має виправлятись шляхом впровадження відповідних змін у його роботі, а не шляхом ліквідації та створення замість нього іншого.
Адже у проекті передбачено лише ліквідацію одного порталу та створення другого з іншою назвою. При цьому у проекті не передбачено змістовних змін, що мають покращити функціонування порталу, а лише встановлено, що «Кабінет Міністрів України затверджує Положення про Єдиний державний веб-портал електронних послуг ….. У Положенні про Єдиний державний веб-портал електронних послуг визначаються основні завдання, функціональні можливості, суб’єкти та інформація веб-порталу, строки та порядок подання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування інформації для розміщення на ньому, а також інші питання функціонування веб-порталу» (оновлена ч. 4 ст. 17 Закону). З наведеного припису неможливо чітко зрозуміти, чи Єдиний державний веб-портал електронних послуг створюється лише для надання адміністративних послуг, чи має більш широке призначення.
Звертаємо також увагу, що з вищенаведеного припису нової ч. 4 ст. 17 Закону незрозуміло, про яких суб’єктів йдеться.
У зв’язку з цим звертаємо увагу, що термін «публічні послуги» не знайшов свого визначення у законі і вживається здебільшого на побутовому рівні та у науковій літературі, при цьому досить часто як синонім поняття «адміністративні послуги». Проте використання у тексті Закону терміну, який не визначений у законі, призведе до невизначеності та складнощів у правозастосуванні.
Можна погодитись з новелою, яка встановлює, що адміністративна послуга може бути спрямована на реалізацію прав та/або обов’язків особи відповідно до закону. Ця характеристика адміністративної послуги є обґрунтованою, оскільки її змістом і справді може бути реалізація громадянином його прав та обов’язків.
Разом з тим, істотний сумнів викликає припис про те, що «у визначених законодавством випадках послуга може надаватися без заяви фізичної чи юридичної особи». Адже надання адміністративної послуги саме за заявою особи є її сутнісною ознакою, що відмежовує адміністративні послуги від інших видів діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, що здійснюється за власною ініціативою таких органів (наприклад, інспекційні перевірки), або за скаргами чи іншими зверненнями (пропозиціями, рекомендаціями тощо).
Отже, у разі визнання адміністративними послугами інших видів діяльності держави, які здійснюються без заяви особи, необхідно щонайменше конкретизувати у цьому законі або сутнісні ознаки таких послуг, або їх види.
Відповідно до пп. 1 п. 3 Прикінцевих положень законопроекту передача «функцій, завдань та за необхідності майна центрів надання адміністративних послуг, утворених місцевими державними адміністраціями» має відбутися протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом. Крім того, виходячи з Перехідних положень законопроекту (абз. 2 пп. 3 п. 3, п. 5), окремі ЦНАП, утворені місцевими державними адміністраціями, можуть продовжити свою роботу на невизначений час.
У зв’язку з цим постає питання, на якій правовій підставі існуватимуть діючі ЦНАП, що функціонують на підставі рішень, прийнятих місцевими державними адміністраціями, адже з набранням чинності приписами законопроекту зникне законодавча основа для їх діяльності.
Запропонований у проекті механізм реорганізації системи ЦНАП, який базується на ідеї «передачі функцій, завдань та за необхідності майна центрів надання адміністративних послуг», викликає серйозні сумніви.
По-перше, згідно з чинним законодавством ЦНАП – це «постійно діючий робочий орган або структурний підрозділ місцевої державної адміністрації …. в якому надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з суб’єктами надання адміністративних послуг» (ст. 12 Закону). Відповідно до чинного законодавства місцева державна адміністрація не може передавати органам місцевого самоврядування свої «завдання та функції», які виконуються її робочим органом чи структурним підрозділом, що утворений для реалізації власних повноважень цього органу виконавчої влади, «шляхом узгоджених рішень». Відповідно до ст. 143 Конституції України «органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади», а не їх завдання та функції.
Щодо передачі «за необхідності майна центрів надання адміністративних послуг … шляхом узгоджених рішень», то слід звернути увагу, що передача майна, яке знаходиться у державній власності, до комунальної власності органів місцевого самоврядування, здійснюється на підставі Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
У приписах проекту також не визначено, від яких саме місцевих державних адміністрацій і яким саме органам місцевого самоврядування будуть передаватись функції, завдання, майно. Зокрема, незрозуміло, чи можуть вони передаватись між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування тільки одного рівня (наприклад, від обласних до обласних), чи також і різних рівнів (від обласних до районних).
У проекті передбачено, що ЦНАПами, утвореними органами місцевого самоврядування, будуть надаватись усі послуги, суб’єктом надання яких є не лише рада, а й усі державні органи на території, яку обслуговує центр надання адміністративних послуг, зокрема, органи виконавчої влади (новий припис ч. 6 ст. 12 Закону).
Відповідно до ст. 143 Конституції України у разі надання органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади «держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності». І хоча у проекті йдеться про передачу «завдань та функцій» ЦНАП, фактично на органи місцевого самоврядування покладається обов’язок матеріально-технічного забезпечення надання адміністративних послуг, які згідно з законодавством нині надаються іншими державними органами, зокрема, органами виконавчої влади.
Відповідно до абз. 3 пп. 1 п. 3 Розділу ІІ законопроекту Кабінет Міністрів України має забезпечити «збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій, здійснення видатків на цю мету за окремою бюджетною програмою або у випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, шляхом залишення у місцевому бюджеті відповідної частини надлишку». А відповідно до пп. 2 п. 4 Розділу ІІ законопроекту органи місцевого самоврядування, об’єднані територіальні громади зобов’язані «здійснити розрахунки та подати у встановленому порядку документи, необхідні для збалансування місцевих бюджетів та бюджетів об’єднаних територіальних громад» у зв’язку із утворенням ЦНАП.
З наведених приписів порядок фінансування органів місцевого самоврядування з метою створення та утримання ЦНАПів остаточно не зрозумілий. Крім того, у проекті відсутня будь-яка конкретика щодо строків такого фінансування, проте, очевидно, що рішення певної ради про створення конкретного ЦНАПу має спиратись, в першу чергу, на бюджетні можливості відповідної територіальної громади на момент його прийняття.
Наведене твердження викликає обґрунтований сумнів, адже реорганізація системи ЦНАП передбачається не лише шляхом передачі «завдань, функцій, майна» ЦНАП, які утворені місцевими державними адміністраціями, до органів місцевого самоврядування, але й шляхом обов’язкового утворення ЦНАП при виконавчому органі «міської ради (районної у місті ради у разі її утворення) міста республіканського Автономної Республіки Крим, обласного, районного значення, селищної, сільської ради» (оновлена ч. 2 ст. 12 Закону). При цьому проектом декларується фінансування діяльності органів місцевого самоврядування зі створення ЦНАП з Державного бюджету (абз. 3 пп. 1 п. 3 Прикінцевих положень). Так само фінансування з Державного бюджету потребуватиме створення передбаченого у законопроекті Єдиного державного веб-порталу електронних послуг.
Разом з тим, жодних попередніх розрахунків щодо кількості нових ЦНАП, які мають бути утворенні згідно з приписами проекту, та розрахунків щодо обсягу коштів, необхідних для утворення нових ЦНАП та розробки і впровадження Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у проекті не надано.
У зв’язку з цим слід зауважити, що відповідно до ч. 3 ст. 91 Регламенту Верховної Ради України «у разі внесення законопроекту, проекту іншого акту, прийняття якого призведе до зміни показників бюджету (надходжень бюджету та/або витрат бюджету), суб'єкт права законодавчої ініціативи зобов'язаний додати фінансово-економічне обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки)».
По-друге, аналіз новел проекту дозволяє дійти висновку, що в ньому не враховується правова природа та правовий статус органів місцевого самоврядування як децентралізованої системи органів публічної влади на місцях. Виходячи зі змісту ст. ст. 3, 4, 6 та 9 Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР, органи місцевого самоврядування повинні бути наділені законом певним виключним колом повноважень (що не покладені на інші владні структури), які вони мають здійснювати під власну відповідальність, орієнтуючись на місцеві ініціативи, самостійно визначаючи свої власні адміністративні структури з урахуванням місцевих потреб і необхідності забезпечення ефективного виконання покладених на них завдань, та вільно визначаючи пріоритети фінансової діяльності. Є очевидним, що запропонована у проекті модель, за якою на органи місцевого самоврядування покладається обов’язок за рахунок коштів своїх бюджетів та інших матеріальних і організаційних ресурсів створювати та відповідати за діяльність структур (ЦНАПів), предметом діяльності яких має бути не вирішення питань місцевого значення, а по суті повне забезпечення реалізації прав і свобод громадян у їх стосунках з органами виконавчої влади, не узгоджується з вищенаведеними основоположними принципами функціонування місцевого самоврядування. Взагалі не є зрозумілим, на якій концептуальній і правовій основі органи місцевого самоврядування мають забезпечити надання адміністративних послуг усіма державними органами на території, яку обслуговує центр надання адміністративних послуг, адже органи місцевого самоврядування не мають на них важелів адміністративного впливу.
З положень проекту випливає, що йдеться про створення розгалуженої системи ЦНАПів з метою максимального охоплення населених пунктів та єдності їх діяльності. Однак система органів місцевого самоврядування не пристосована в правовому та організаційному відношеннях для здійснення зазначених завдань. Адже їх діяльність ґрунтується на принципах правової, організаційної, фінансової самостійності (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), між органами місцевого самоврядування немає відносин підпорядкування та субординації.
Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно відхилити», — зазначається у Висновку ГНЕУ.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.