Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 815/5811/16 дійшов таких висновків:
Фабула справи
Постановою Верховної Ради України №1603-VIII від 29 вересня 2016 року «Про звільнення судді» позивача звільнено з посади судді Київського районного суду міста Одеси відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у зв`язку з порушенням присяги судді.
Наказом голови Київського районного суду міста Одеси №18-ос від 18 жовтня 2016 року на підставі акта про звільнення судді відраховано позивача зі штату Київського районного суду міста Одеси з 2 листопада 2016 року.
Відповідно до наказу голови Київського районного суду міста Одеси №82-в від 28 липня 2016 року позивачу було надано відпустку тривалістю 58 календарних днів з 5 вересня 2016 року по 2 листопада 2016 року включно.
У листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії голови Київського районного суду міста Одеси щодо видачі наказу №18-ос від 18 жовтня 2016 року про відрахування позивача зі штату Київського районного суду міста Одеси;
- визнати протиправним і скасувати наказ голови Київського районного суду міста Одеси №18-ос від 18 жовтня 2016 року про відрахування позивача зі штату Київського районного суду м. Одеси;
- допустити негайне виконання рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ прийнято до вирішення по суті Вищим адміністративним судом України справи за позовом до Верховної Ради України про визнання незаконною, зокрема, постанови від 29 вересня 2016 року про звільнення позивача з посади судді Київського районного суду міста Одеси, а тому є незаконним і його належить скасувати.
Крім того, позивач зазначив, що його відраховано зі штату Київського районного суду міста Одеси під час знаходження у відпустці та не вирішено питання щодо передачі справ, що перебували у його провадженні.
Суди першої та апеляційної інстанції у позові відмовили.
Підставою для відмови стало те, що суддя суду загальної юрисдикції фактично звільняється з посади Верховною Радою України, шляхом прийняття відповідної постанови, а голова місцевого суду тільки видає на підставі такої постанови відповідний наказ про відрахування зі штату суду.
Одночасно суди звернули увагу на лист голови Державної судової адміністрації України №10-6529/16 від 14 вересня 2016 року «Про звільнення суддів з посад», який визначав, що якщо на час прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення судді, суддя перебував у відпустці, датою відрахування його зі штату суду є останній день перебування у відпустці.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Колегія суддів КАС дійшла висновку про те, що датою звільнення судді є дата прийняття уповноваженим органом (Верховною Радою України) рішення про звільнення з посади судді, а не дата відрахування судді зі штату та/або дата наказу про відрахування судді зі штату.
Акт про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади є правовою підставою для виникнення або закінчення конкретних трудових відносин особи як судді з державою. У таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається обов`язок оформити ці відносини та встановити початковий або кінцевий момент їх виникнення з призначенням, пов`язаних з цим, відповідних виплат.
Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач відрахований зі штату суду на підставі постанови ВР України №1603-VIII від 29 вересня 2016 року «Про звільнення судді», яка є належним актом про звільнення судді.
З урахуванням вказаного Верховний Суд дійшов висновку про те, що до повноважень голови суду належить видання на підставі акта про звільнення судді з посади відповідного наказу. Тобто, в контексті спірних правовідносин повноваження голови суду обмежуються виданням наказу про відрахування судді, звільненого ВР України з посади судді.
Водночас Суд зауважує, що статтею 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до повноважень голови місцевого суду не віднесено надання правової оцінки щодо протиправності або правомірності акта про звільнення судді з посади при прийнятті наказу згідно пункту 4 частини першої даної статті. Видання наказу про відрахування зі штату суду, є належною формою реалізації відповідним суб`єктом своїх владних управлінських функцій.
Колегія суддів Верховного Суду відхилила доводи скаржника про порушення відповідачем статті 40 Кодексу законів про працю України і винесення оскаржуваного наказу у останній день відпустки позивача з огляду на наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі. Разом з тим, з огляду на особливий статус судді, правове регулювання організації праці суддів визначається винятково Конституцією України і Законом України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема статтею 125 вказаного Закону, а не положеннями КЗпП України. Тобто, на суддю як на особу публічного права із особливим статусом не розповсюджуються загальні норми трудового законодавства.
В межах спірних правовідносин, положення норм трудового законодавства, на які посилається позивач, і правові підстави для його звільнення, визначені у постанові ВР України, є різними за своєю правовою природою та предметом правового регулювання.
Отже, враховуючи, що відрахування зі штату суду не є звільненням, а є лише неминучим наслідком такого звільнення на підставі постанови ВР України про звільнення позивача, тому заборона звільнення у період перебування працівника у відпустці, передбачена КЗпП України не має відношення до спірних правовідносин, які вже є наслідком такого звільнення.
Крім того, листом голови Державної судової адміністрації України №10-6529/16 від 14 вересня 2016 року «Про звільнення суддів з посад» визначено, що якщо на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення суддя перебував у відпустці, датою відрахування його зі штату суду є останній день перебування у відпустці.
Судді КАС також зазначили, що Законом України «Про судоустрій та статусу суддів» не передбачено обов`язків судді щодо оформлення та передачі справ у разі припинення ним повноважень.
Отже, оскаржуваним наказом не повинно вирішуватися питання про передачу позивачем справ, що знаходяться у його провадженні, оскільки положенням про автоматизовану систему документообігу суду передбачено розподіл невирішених суддею судових справ за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду.
Раніше ВП ВС відхилила апеляційну скаргу колишнього судді, який вимагав змінити формулювання причин звільнення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.