Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 647/1931/19 та встановив, що необхідною умовою визнання судом злочину таким, що пов'язаний з домашнім насильством, є відображення цієї обставини у формулюванні обвинувачення.
Обставини справи
Органами досудового розслідування особа обвинувачувався у тому, що він перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, завдав одного удару сокирою в груди своєї матері, чим спричинив їй легке тілесне ушкодження, що зумовило короткочасний розлад здоров’я.
Бериславський районний суд Херсонської області закрив кримінальне провадження за цим обвинуваченням на підставі пункту 7 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення. Херсонський апеляційний суд залишив ухвалу без змін.
У касаційній скарзі прокурор просив скасувати зазначені судові рішення. На обґрунтування своїх вимог зазначав, що суд першої інстанції не застосував положення пункту 7 частини 1 статті 284 КПК, яка забороняє закриття кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством.
Прокурор не погоджувався із обґрунтуванням апеляційного суду, який вказав, що пункт 7 частини 1 статті 284 КПК забороняє закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою потерпілого лише щодо злочину, передбаченого статтею 126-1 КК. Прокурор стверджував, що поняття «домашнього насильства» є значно ширшим і охоплює собою весь перелік статей Кримінального кодексу щодо злочинів у формі приватного обвинувачення.
Висновок Верховного Суду
ВС вважає слушним довід сторони обвинувачення в тій частині, що апеляційний суд невірно витлумачив зміст згаданої зміни до закону; Суд вже зазначав, що поняття «злочин, пов'язаний із домашнім насильством» є ширшим за поняття «домашнє насильство» у нормі ст.126-1КК і може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства, а тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити з конкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця.
Водночас, Верховний Суд не погодився із запропонованим стороною обвинувачення підходом, що злочин щодо особи, яка зазначена у частинах 2 та 3 статті 3 Закону про домашнє насильство, завжди має вважатися злочином, «пов’язаним з домашнім насильством» в значенні пункту 7 частини 1 статті 284 КПК.
ВС зазначив, що Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» яким були внесені зміни до пункту 7 частини 1 статті 284 КПК, що є предметом спору у цій справі, спрямований на реалізацію положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (надалі - Стамбульська Конвенція).
Зокрема, виключення цим Законом із загального правила закриття кримінального провадження у разі, коли потерпілий відмовився від обвинувачення у справі приватного обвинувачення, випадків, пов`язаних з домашнім насильством, вочевидь є імплементацією в національне законодавство положень частини 1 статті 55 цієї Конвенції, яке передбачає, що «сторони забезпечують, щоб розслідування або кримінальне переслідування правопорушень, установлених відповідно до статей 35, 36, 37, 38 та 39 цієї Конвенції, не залежали цілком від повідомлення або скарги, поданої жертвою, … і щоб провадження могло продовжуватися навіть, якщо жертва відкликає свою заяву або скаргу».
Хоча Стамбульська Конвенція до цього часу Україною не ратифікована, однак пряме посилання на неї в законі зобов’язує Суд при визначенні «домашнього насильства» та «злочину, пов’язаного з домашнім насильством», приймати до уваги не лише національне законодавство, алей й положенні цієї Конвенції, а також інших міжнародних договорів та дотичну практику міжнародних органів у тій частині, в якій вони важливі для розуміння її положень.
Судді ВС підкреслюють, що Стамбульською Конвенцією домашнє насильство розуміється як певний спосіб поведінки, якою одна особа намагається утвердити або підтримати контроль над іншою особою, що відноситься до певної вразливої групи і знаходиться у вразливій ситуації.
Однак це жодним чином не свідчить про те, що міжнародні договори мали намір розглядати як «домашнє насильство» будь-яке насильство, що трапляється між членами сім`ї, але яке зумовлене іншими причинами. Суд не має підстав вважати, що законодавець приймаючи Закон № 2227-VIII, під терміном «домашнього насильства» мав намір визначити більш широке коло діянь, ніж міжнародне законодавство, на імплементацію якого він спрямований.
Тому посилання лише на те, що потерпілим від злочину є член сім`ї обвинуваченого, недостатньо для того, аби стверджувати про існуванні ситуації домашнього насильства у значенні, яке надається цьому терміну Стамбульською Конвенцією та законом, що ухвалено з метою її імплементації.
Для того, щоб обґрунтувати застосовність виключення щодо домашнього насильства у пункті 7 части 1 статті 284 КПК до конкретного випадку, обвинувачення має довести обставини, які свідчать, що потерпіла від інкримінованого злочину особа є у той же час і жертвою домашнього насильства.
Докази тому, що інкримінований злочин пов'язаний з домашнім насильством мають бути надані стороною обвинувачення, аби сторона захисту отримала можливість їх спростувати. Така вимога вже висловлювалась Судом, коли він зазначив, що необхідною умовою визнання судом злочину таким, що пов'язаний з домашнім насильством, є відображення цієї обставини у формулюванні обвинувачення (у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті) з встановленням органами досудового розслідування відповідних фактичних обставин (ступінь родинних відносин або спорідненості між потерпілим та винуватцем, характер насильства тощо)».Постанова Об`єднаної палати ККС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19.
ВС наголошує, що це не виключає того, що докази існування ситуації домашнього насильства можуть міститися і в самих обставинах злочину, які доводять, що певний випадок насильства є проявом поведінки, характерної для домашнього насильства.
Також при вирішенні питання про застосування пункту 7 частини 1 статті 284 КПК, суди мають розглянути докази, що стосуються ризику повторення злочину, існування загрози здоров`ю та безпеці потерпілого, поточного стану стосунків між потерпілим та обвинуваченим, наслідків продовження кримінального переслідування всупереч волі потерпілого, історії взаємовідносин, включаючи попередні випадки насильства тощо. Суд також має прийняти до уваги надані стороною обвинувачення відомості про заходи, що вживалися державними органами відповідно до Закону про домашнє насильство і результати цих заходів.
Також ми повідомляли, що розглядаючи кримінальні провадження про домашнє насилля, суд має врахувати останні законодавчі зміни: ККС ВС.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.