Відповідальність за ненадання інформації на запит СБУ для громадян і юросіб: що передбачено законопроектом Зеленського

За чинним законом про Службу безпеки України (ст. 25) СБУ, її органам і співробітникам надається право одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу СБУ від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій, громадян та їх об'єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю. За законом «Про контррозвідувальну діяльність» (стаття 7) СБУ має право витребовувати, збирати і вивчати, за наявності визначених законом підстав, документи та відомості, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, джерела і розміри їх доходів.

Втім, дані норми невдовзі можуть конкретизувати та підкріпити це все статтею в КпАП.

Так, законопроектом, внесеним Президентом Володимиром Зеленським, №3196 пропонується визначити статтею 13, що суб'єкти, яким адресовано запит СБУ, зобов'язані невідкладно, але не більше ніж протягом 3 робочих днів надати Службі безпеки України запитувану інформацію безоплатно.

У разі неможливості надання запитуваної інформації такий суб'єкт повинен невідкладно у письмовій формі повідомити про це відповідний підрозділ Центрального управління або регіональний орган Служби безпеки України, який звернувся із запитом, з обґрунтуванням причин неможливості надання інформації. Служба безпеки України за зверненням відповідного суб'єкта може продовжити строк надання інформації, але не більше ніж на два робочих дні.

Також зазначимо, що в Кодексі про адміністративні правопорушення з’явиться стаття 185-14 «Невиконання законних вимог посадових (службових) осіб Служби безпеки України або перешкоджання здійсненню Службою безпеки України визначених законом функцій або повноважень», за якою:

Невиконання законних вимог співробітника Служби безпеки України, ненадання інформації на запит посадових (службових) осіб Служби безпеки України, надання завідомо недостовірної інформації чи надання інформації не в повному обсязі, порушення встановлених законом строків її надання, перешкоджання здійсненню Службою безпеки України визначених законом функцій або повноважень тягне за собою накладення штрафу від 15 до 20неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Здобування інформації

 Також в цій статті пропонується визначити, що здобування (збирання та/або отримання) інформації, у тому числі персональних даних, здійснюється з метою виконання покладених на Службу безпеки України завдань безпосередньо її органами, закладами (підрозділами закладів), установами та співробітниками, особами, залученими до конфіденційного співробітництва, гласними і негласними позаштатними працівниками.

Головне науково-експертне управління ВР у своєму висновку вказало, що відповідно до ч. 2 ст. 32 Конституції не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. «Отже, вважаємо, що у проекті мають бути визначені чіткі випадки можливого порушення вищенаведених прав громадян, а не загальні положення щодо права збирати відповідну інформацію», - підкреслили там.

 Також у ч. 4 статті 13 встановлено, що отримання розвідувальної інформації, необхідної для виконання завдань, покладених на Службу безпеки, здійснюється у порядку, встановленому законом та актами Президента України.

«З огляду на вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України вважаємо, що права, повноваження та функції правоохоронного органу та його посадових осіб повинні бути чітко встановлені саме у цьому Законі, а не у підзаконних актах, якими є акти Президента України. Крім того, наділення Президента України повноваженням встановлювати порядок отримання розвідувальної інформації не узгоджується з його повноваженнями, встановленими у ст. 106 та інших статтях Конституції України», - зазначили в ГНЕУ.

 Обов’язок для провайдерів та операторів телекомунікацій

 Змінами до ч. 4 ст. 39 Закону «Про телекомунікації» встановлюється обов’язок операторів телекомунікацій за власні кошти встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби, які розроблені та виготовлені винятково суб'єктами господарювання, що є резидентами України, та необхідні для здійснення відповідними органами оперативно-розшукових та контррозвідувальних заходів, і забезпечувати функціонування цих технічних засобів, а також у межах своїх повноважень сприяти проведенню оперативно-розшукових та контррозвідувальних заходів та недопущенню розголошення організаційних і тактичних прийомів їх проведення. Оператори телекомунікацій зобов'язані забезпечувати захист зазначених технічних засобів від несанкціонованого доступу.

«Таким чином, фактично залишається чинний законодавчий припис, за яким вимагається покласти значний фінансовий тягар на понад 6000 операторів телекомунікацій.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України та положень Закону України «Про телекомунікації» (ст. 1, 42 Закону) оператор телекомунікацій є суб’єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність, що спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, тобто, на надання телекомунікаційних послуг. Виконання суб’єктами ринку телекомунікацій вказаного в проекті Закону обов’язку щодо закупівлі високовартісного обладнання створить додаткові перешкоди для вільного доступу до ринку телекомунікацій нових операторів, оскільки це збільшить розмір потрібних для цього початкових інвестицій. До того ж невеликі компанії взагалі не мають коштів в розмірі, необхідному для придбання вказаного обладнання, та потребуватимуть залучення додаткових коштів (у тому числі, кредитних). Зрозуміло, що в кінцевому підсумку це зумовить збільшення вартості послуг для абонентів.

Таким чином, реалізація запропонованих доповнень до ч. 4. ст. 39 Закону України «Про телекомунікації» (в редакції законопроекту) порушує законні інтереси операторів телекомунікацій і призведе до гальмування розвитку телекомунікацій в Україні в цілому, а особливо в регіонах.

Крім того, викликає сумнів припис ч. 4 ст. 39 Закону України
«Про телекомунікації» (в редакції проекту) про те, що оператори і провайдери телекомунікацій зобов’язані «в межах своїх повноважень сприяти проведенню оперативно-розшукових та контррозвідувальних заходів та недопущенню розголошення організаційних і тактичних прийомів їх проведення».

Отже, фактично запроваджується незрозуміла форма взаємодії між суб’єктами господарювання у галузі телекомунікацій та правоохоронними органами, оскільки чітко не встановлено, в яких саме межах оператори телекомунікацій мають сприяти правоохоронним органам і які «тактичні прийоми» не підлягають розголошенню», - зазначають у ГНЕУ.

 В законопроекті (ст. 13) також пропонується, що з метою отримання інформації, необхідної для виконання покладених на СБУ завдань, вона на безоплатній основі здійснює прямий доступ до автоматизованих інформаційних, довідкових систем, обліків, реєстрів, банків або баз даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, державні підприємства, установи, організації.

Порядок прямого доступу Служби безпеки України до інформаційних ресурсів, зазначених в абзаці першому цієї частини, визначається відповідними угодами або на підставі спільних актів.

За відсутності угод та законодавчих вимог щодо прямого доступу до державних електронних інформаційних ресурсів та автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків або баз даних, обмін інформацією з держателями (адміністраторами) таких інформаційних ресурсів здійснюється в порядку, передбаченому частиною сьомою цієї статті, а саме:

«7. З метою встановлення ідентичності осіб або отримання іншої необхідної для виконання покладених на неї завдань інформації Служба безпеки України має право на підставі запиту за підписом начальника (керівника) або заступника начальника (керівника) функціонального підрозділу Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України одержувати на безоплатній основі безпосередній доступ до стаціонарних та рухомих систем та приладів радіоконтролю, аудіо, відео та аудіо/відео спостереження, автоматизованих інформаційних, довідкових систем, обліків, реєстрів, банків або баз даних, документів, інших матеріальних носіїв інформації державних органів, органів місцевого самоврядування, утворених відповідно до закону військових формувань, державних підприємств, установ, організацій, а до відповідних матеріальних носіїв інформації, що належать фізичним особам та/або підприємствам, установам, організаціям недержавної форми власності – за їх згодою або з дозволу суду. Служба безпеки України має право використовувати для аналізу змісту зазначених матеріальних носіїв інформації програмне забезпечення, яке дає змогу здійснювати встановлення місцезнаходження, ідентифікацію та розпізнавання об'єкта (об'єктів), у тому числі й використовувати на безоплатній основі програмне забезпечення, що застосовується фізичними або юридичними особами, яким належать ці матеріальні носії інформації».

З метою попередження та припинення посягань на державний суверенітет, конституційний лад і територіальну цілісність України, злочинів проти миру та безпеки людства, проявів тероризму та розвідувально-підривної діяльності Служба безпеки України має право одержувати інформацію, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо, в порядку, передбаченому законом.

 Також законопроектом визначено, що споживачами інформації, здобутої або створеної під час оперативно-службової діяльності Служби безпеки України, є Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, а також державні органи, що входять до складу сектору безпеки і оборони України.

Порядок надання споживачам здобутої або створеної Службою безпеки України під час оперативно-службової діяльності інформації визначається цим Законом та (знов-таки) актами Президента України.   

На думку експертів ГНЕУ, положення потребують доопрацювання з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян, а також несанкціонованого доступу до конфіденційної інформації про особу та незаконного поширення такої інформації.

Додамо, що на колізії у законопроекті звернуло увагу як ГНЕУ, так і Комітет ВР з питань антикорупційної політики.

«Варто звернути увагу на певну непослідовність позицій у законопроекті. Так, поряд із зазначеними вище змінами до п. 5 ч. 2 ст. 36 КПК, а також змінами до п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК, згідно з якими слідчий позбавляється повноваження давати доручення на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам органів безпеки, ч. 1 ст. 41 КПК доповнюється абз. 2 такого змісту: «Оперативні підрозділи органів безпеки здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого органу безпеки, прокурора, що здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, досудове розслідування якого здійснює слідчий органу безпеки».

Тобто, фактично забороняючи слідчому органів безпеки та прокурору здійснення певних процесуальних дій в одних нормах КПК, законодавець одночасно дозволяє здійснення цих дій в іншій нормі цього ж Кодексу», - зазначило у своєму висновку ГНЕУ.

Комітет ВР з питань антикорупційної політики під час його розгляду також зазначив про наявні у ньому колізії.

Зокрема, голова Комітету Анастасія Красносільська вказала, що через такі колізії можливе втручання у підслідність НАБУ.

«В ст. 36 КПК є заборона доручати справи підслідності НАБУ іншим органам.

Натомість, змінами до статті 216 КПК прямо зафіксовано можливість передоручати Генпрокурору змінювати підслідність», – зазначила вона.

Дійсно, відповідно до зміненої статті 216 КПК, Генеральний прокурор або його уповноважений заступник за поданням Голови Служби безпеки України або його заступника своєю постановою може віднести кримінальне провадження у злочинах, передбачених частиною першою, а також частинами третьою – п'ятою цієї статті, до підслідності слідчих органів безпеки, якщо відповідний злочин становить загрозу державній безпеці України.

Хоча у частині 5 статті 36 КПК залишається норма про те, що забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування.

«По-друге, цей законопроект фактично нівелює баланс прозорості і збереження захисту осіб, що працюють у розвідці та контррозвідці.

Ми з вами передбачили законопроектом №1029, що можуть подаватися таємні декларації тими співробітниками, які безпосередньо виконують функції контррозвідки та розвідки і ОРД.

Натомість в законопроекті №3196 передбачаються повністю таємні декларації всього кадрового складу СБУ. Також пропонується забрати нашу з вами норму щодо неможливості засекречення декларацій тих керівників СБУ, які призначаються відкритими указами Президента, відкритими актами, в перебуванні яких на роботі в СБУ немає сумнівів», – підкреслила Анастасія Красносільська.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.