Відшкодування на правничу допомогу: адвокатів втомлює процедура

Після запровадження наприкінці грудня 2017 року нових процесуальних кодексів, які, зокрема, спробували навести лад в питанні компенсації витрат на правничу допомогу, дискусії щодо застосування судами нових процесуальних норм не вщухають.

На думку адвоката Андрія Савчука, яку він висловив «Судово-юридичній газеті» під час чергового круглого столу з даного питання в Асоціації правників України, за понад два роки дії кодексів вже можна зробити певні підсумки.

«До позитивних моментів я б відніс, скажімо, достатньо детально прописаний порядок відшкодування витрат на правничу допомогу. Раніше такого не було. Раніше було тільки право на відшкодування витрат. Разом з тим лишається ряд недоліків», — зазначає він.

Зокрема, це обов’язок сторони подавати попередні розрахунки адвокатських витрат ще на початку розгляду справи, котрий, вважає адвокат, є зайвим обов’язком із сумнівним логічним обґрунтуванням.

З дискусійністю змін також погоджується суддя Великої палати Верховного Суду Олена Кібенко.

«Ми бачимо, що судді, адвокатська спільнота, звичайні громадяни — вони дуже по-різному ставляться до питання компенсації витрат. Досі немає сталого погляду на те, які витрати треба компенсувати, а які ні, або в якому разі суддя має активно втручатися в процес компенсації витрат — тільки за ініціативи іншої сторони, яка подає клопотання щодо зменшення розміру витрат, або за власною ініціативою, якщо бачить, що розмір витрат, який подається на компенсацію, явно є перебільшеним», — констатує суддя Верховного суду.

У чому всі сторони сходяться, так це в тому, що тільки єдина судова практика здатна поставити крапку в цій дискусії.

Нормативні умови компенсації витрат на правничу допомогу

Найбільш докладно про види судових витрат, в тому числі й на професійну правничу допомогу, а також про розподіл цих витрат між сторонами говориться в главі 8 «Судові витрати» — як Цивільного процесуального кодексу, так і Господарського процесуального кодексу.

Згідно з даними положеннями, адвокату, який представляє інтереси сторони, суд компенсує витрати, враховуючи гонорар, за умови якщо він має договір про надання правової допомоги, в якому зазначені усі види послуг, які передбачено надати. Крім того, адвокат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення має подати до суду детальний опис наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, а також докази цього.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Про гонорар адвоката сказано у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Зокрема, в п. 2 та п. 3 статті йдеться про те, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Що відбувається на практиці

Крім неефективного, на думку адвокатів, використання часу на подачу попередніх розрахунків витрат на правову допомогу, їм також дуже не подобається замалий термін, який дається стороні на підготовку доказів своїх витрат.

«Коли будуть дебати у справі, передбачити вкрай складно, а п’ятиденний термін після винесення рішення — він явно замалий для об’єктивної та якісної підготовки всіх цих документів», — переконаний Андрій Савчук.

Також є сумніви стосовно деяких критеріїв, за якими суд оцінює обґрунтованість розміру відшкодування витрат, скажімо, співмірність усіх витрат ціні позову і значення такої справи для сторони.

«Для мене це також дуже дискусійні критерії, бо бувають випадки, коли адвокат набагато більше часу витрачає і більше проводить роботи в справі з невисокою ціною позову, ніж у справі з високою ціною. Крім того, жодна сторона, яка найняла адвоката і платить йому гроші, в житті не скаже, що справа для неї є неважливою», — пояснює адвокат.

Загалом усі ці речі, вважають адвокати, створюють забагато зайвої роботи як для представників сторін, так і для суддів.

«Адвокат, наприклад, зібрав всі докази, але інша сторона дала заперечення. Тоді перша інстанція все це розглянула і ухвалила додаткове рішення. Зрозуміло, що якась зі сторін залишилась незадоволеною. Вона подає апеляційну скаргу, інша сторона дає відзив — апеляція все це знову розглядає. По суті, такими діями ми породжуємо ще один судовий процес, і все тільки для того, щоб доказати об’єктивність витрат, які були понесені відносно основної справи. У нас був кейс, коли основна справа розглядалася вісім місяців, а потім ще рік і два місяці ми судилися за адвокатські витрати в цій справі. Це додаткове навантаження, але робота, яку веде адвокат по доказуванню витрат, як правило, не оплачується клієнтом», — докладно описав проблему Андрій Савчук.

На його думку, зняти проблему могла б заміна усіх складних норм однією, простою, щоб заява на відшкодування витрат адвоката подавалась тільки після набрання судового рішення у справі законної сили. Адже тоді можна точно знати і порахувати всі витрати — і відпаде потреба у зайвому навантаженні.

Адвокатів також дратує дискреція суду визначати розмір відшкодування.

«Існуючий механізм відшкодування витрат може розглядатися як певна форма приниження правничої допомоги. До речі, кодекси не дозволяють судам зменшувати суму відшкодування на правничу допомогу за власною ініціативою. Це можливо лише в тому разі, коли протилежна сторона заявляє заперечення, і при цьому зобов'язана довести невідповідність цих витрат. Суди ж на практиці не зважають на це і, по суті, дозволяють собі фактичну ревізію якості роботи адвоката», — зауважує керуючий партнер адвокатського об’єднання Оксана Дитинко.

Адвокати згадують інколи дивну логіку суддів, коли ті погоджуються зі значними сумами витрат за окремими статтями, але раптом не пропускають витрати на таксі, копіювання документів або зменшують суми оплати роботи адвоката за підготовку, скажімо, позовної заяви, обґрунтовуючи це малою кількістю сторінок.

Зі свого боку, суддя Верховного суду Олена Кібенко повідомила, що деякі відповіді на дискусійні питання, що ставлять адвокати, вже можна знайти у недавній додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

«За два роки роботи Велика Палата в перший раз детально зіткнулася з усіма проблемами компенсації витрат на правничу допомогу», — зазначає суддя ВП ВС.

Висловлюючи свою правову позицію, Велика Палата ВС підтвердила, що суд є тільки арбітром, який надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може з власної ініціативи втручатися у питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку іншої сторони. Також тільки на сторону, що має заперечення, покладається обов`язок обґрунтування підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу або доведення їх неспівмірності. І що суд робить оцінку виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.

Водночас, за словами Олени Кібенко, у кожного судді Верховного Суду є своє розуміння даного питання.

«До впровадження нових кодексів існували граничні розміри компенсації, які були дуже замалі, і зараз, коли судді бачать суми в п’ятсот тисяч гривень, мільйон гривень компенсації на правничу допомогу, психологічно важко їх сприймають. Тому для вирівнювання практики ще потрібен певний час, щоб судді призвичаїлись до нових обставин», — вважає суддя Великої Палати ВС.

А що там із success fee?

На сьогодні найбільш проблемним залишається питання з отриманням адвокатами додаткового гонорару, який ще називають гонораром успіху (англ. — success fee), у разі ухвалення позитивного рішення на користь клієнта.

Як відомо, своєю постановою від 12 червня 2018 року у справі № 462 / 9002/14-ц Верховний Суд зробив виплату гонорару успіху практично неможливою. ВС дійшов висновку, що судове рішення не належить до об’єктів цивільних прав, а його прийняття в конкретній справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг, а тому не може бути предметом договору. Немає в договорі — не підлягає виплаті.

«Цією позицією ВС лише заохочує неправомірну поведінку», — зазначає партнер юридичної фірми, арбітр МКАС при ТПП Сергій Гришко.

«Ми вважаємо, що слід забезпечити єдність практики, яка б також полягала у праві адвоката отримувати success fee. Такий підхід відповідає практиці багатьох європейських країн, є виявом свободи договору між адвокатом та клієнтом, а також забезпечує мотивацію адвоката надавати якісну правову допомогу», — підтримує колегу Андрій Савчук.

Отже, правнича спільнота чекає 10 березня 2020 року, коли Велика Палата Верховного Суду має остаточно вирішити питання про законність гонорару успіху.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.