Як відомо, народний депутат від фракції «Слуги народу» Ігор Фріс зареєстрував у парламенті законопроект №2741 про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Кодексу про адміністративні правопорушення щодо проведення експертизи з питань права.
Так, він пропонує ввести до КПК і КпАП експертів у сфері права в якості учасників процесу. Примітно, що крім Ігоря Фріса, до авторського колективу даного законопроекту увійшли Микола Хавронюк (професор кафедри кримінального права факультету правничих наук Києво-Могилянської академії, доктор юридичних наук, професор) і Павло Фріс (завідувач кафедри кримінального права НН юридичного інституту ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, академік АН ВО України).
Як обгрунтування необхідності прийняття закону автори відзначають, що практично в будь-якому кримінальному провадженні виникають проблемні питання права. Перш за все, мова йде про кримінально-правову кваліфікацію, правила здійснення якої не врегульовані ні в Кримінальному, ні в Кримінальному процесуальному кодексах України, а визначаються тільки в підручниках, навчальних посібниках, коментарях до Кримінального кодексу, лекціях викладачів кримінального права і, крім того, в окремих рішеннях апеляційних судів і Верховного Суду — за деякими видами злочинів.
«З цієї причини адвокати, прокурори і суди, всупереч обмеженню, встановленому у ст. 242 КПК України, змушені звертатися до авторитетних вчених в галузі кримінального права або до вищих закладів освіти юридичного профілю чи відповідних наукових установ з проханням висловити свою позицію з тих чи інших питань — і висновки цих вчених (закладів, установ) фактично беруться до уваги при вирішенні складних правових питань.
Проте, оскільки закон не допускає проведення експертизи для з’ясування питань права в кримінальному провадженні, зазначені висновки готуються іноді не визнаними фахівцями з питань кримінального права, а особами, які лише мають відповідний науковий ступінь, ці висновки не визнаються висновками експертів, а фахівці, які їх складають, не викликаються до суду для надання роз’яснень і відповіді на запитання. Усе це спричинює можливість низької якості висновків, написання в них будь-яких умовиводів на користь сторони, яка заплатила цьому фахівцю гроші, тощо», — йдеться в пояснювальній записці.
Кирило Легких, завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України, кандидат юридичних наук, тема дисертації якого була присвячена загальнонауковим та процесуальним питанням проведення судової правової експертизи в судочинстві України, прокоментував «Судово-юридичній газеті» дану ініціативу.
«Зазначеним вище законопроектом запропоновано доповнити окремими положеннями КПК України, КУпАП України та включити до переліку учасників кримінального провадження (провадження у справах про адміністративні правопорушення) експертів з питань права.
Вочевидь, таке доповнення означає, що в кримінальному провадженні з’являється (фактично — легалізується) новий вид експертизи: експертиза з питань права, або судова правова експертиза.
В питаннях даного виду експертиз дискусії точаться, щонайменше, з 1971 року.
Постановою Пленуму Верховного Суду СРСР «Про судову експертизу у кримінальних справах» від 16 березня 1971 р. №1, пунктом 11, було визначено, що суди не повинні допускати постановку перед експертом правових питань як таких, що не входять до його компетенції (наприклад, чи мало місце розкрадання або нестача, вбивство або самогубство і т. ін.).
Кримінально-процесуальний кодекс України (редакція 1960 року) не містив прямої заборони проведення судової правової експертизи.
У Кримінальному процесуальному кодексі України (редакція 2012 року), в ст. 242, наявна заборона вирішення питань права шляхом проведення експертизи.
Однак у багатьох кримінальних справах як стороною захисту, так і стороною обвинувачення використовуються експертні висновки з питань права (як матеріального, так і процесуального). Відомі наукові установи й окремі науковці висловлюють письмово свою думку щодо правильності кваліфікації дій осіб, яких притягають до кримінальної відповідальності, розуміння та застосування окремих інститутів процесуального права тощо.
Виступаючи прибічником судової правової експертизи, своїм науковим опонентам можу поставити декілька питань: чим право як наука відрізняється від інших наук? Чому у фізиці, хімії, математиці допускається наявність декількох рівнів знань (загальні та спеціальні), а в праві — ні? Чому в питаннях права не може бути експертів, тобто науковців, які володіють спеціальними знаннями?
Вважаю, що вказаний законопроект є своєрідною відповіддю на ці питання.
В цілому позитивно оцінюючи вище зазначений законопроект, мушу звернути увагу на його недоліки:
Чому знання (з усією повагою) доктора (професора) є спеціальними, а знання кандидата юридичних наук — ні? На мій погляд, ефективним критерієм оцінки відповідності знань експерта є його науковий доробок з тих чи інших питань права, а кваліфікаційною вимогою — науковий ступінь доктора юридичних наук або кандидата юридичних наук.
Публікації з тих чи інших питань свідчать про те, що відповідний експерт спеціалізується на актуальних проблемах правозастосування. Тобто сам по собі факт присвоєння наукового ступеня не означає, що вказаний фахівець є експертом, з урахуванням, серед іншого, проміжку часу між захистом дисертації та моментом надання висновку.