Кандидат в судді з Криму vs ВККС: окремі думки суддів Великої Палати ВС

10 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення у справі, в якій позивач вважав, що ВККС своїм рішенням допустила незаконну дискримінацію відносно нього як громадянина України, який постійно мешкає на тимчасово окупованій території АР Крим, що є невід`ємною частиною території України.

Справа стосувалася позову до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) кандидата на посаду судді місцевого суду, який брав участь у доборі, оголошеному ВККС 3 квітня 2017 року.

Так, 21 вересня 2017 року Комісія включила позивача до списку осіб, допущених до участі у вказаному доборі, без складання відбіркового іспиту та проходження спеціальної підготовки, як особу, яка відповідає вимогам пункту 29 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Однак 12 червня 2018 року Комісія припинила його участь у доборі, оскільки вважала, що інформація, надана органами державної влади за результатами спеціальної перевірки, свідчить про невідповідність позивача вимогам щодо доброчесності.

У тому числі, ВККС взяла до уваги, що позивач постійно проживає на тимчасово окупованій території АР Крим та періодично перетинає державний кордон України на лінії розмежування з окупованою територією за паспортом громадянина України.

Зокрема, Державна прикордонна служба України повідомила про перетинання позивачем упродовж 2015-2017 років 14 разів лінії розмежування з тимчасово окупованою територією АР Крим (на в`їзд і виїзд). Окрім того, Міністерство оборони повідомило, що позивач.ю відповідно до військового квитка, перебував на військовому обліку у Сімферопольському районному військовому комісаріаті АР Крим, який в 2014 році було розформовано. Будь-які відомості щодо перебування позивача на військовому обліку у інших військових комісаріатах України були відсутні.

СБУ зазначила, що з аналізу документів, поданих позивачем до Комісії, встановлено ознаки, які можуть підтверджувати недоброчесність кандидата на посаду судді (розбіжності інформації щодо трудової діяльності позивача) та приховування ним за основним місцем проживання факту його участі у доборі кандидатів на посаду судді.

Позивач, зі свого боку, пояснив, що з 18 квітня 2003 року і досі перебуває на військовому обліку у ВОС Перовської сільської ради (Сімферопольської РВК АР Крим) і не перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб через відсутність іншого постійного місця проживання за межами АР Крим.

Також, як зазначив позивач, йому не була відома інформація, що надійшла до Комісії від СБУ, Державної прикордонної служби та Пенсійного фонду України, а Комісія не повідомила йому про можливість ознайомитися та надати пояснення (заперечення) з цього приводу. На його думку, дії Комісії підтверджують дискримінацію позивача за ознакою місця проживання на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим.

Рішенням Касаційного адміністративного суду ВС від 24 січня 2019 року позов кандидата був задоволений, рішення ВККС від 12 червня 2018 року, яким припинено його участь у доборі, визнано протиправним, і зобов`язано ВККС повторно розглянути питання про визначення результатів спеціальної перевірки у межах добору стосовно кандидата з його повідомленням.

10 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ВККС залишила без задоволення, а оскаржуване судове рішення КАС ВС про задоволення позову кандидата — без змін.

Втім, судді Великої Палати вже висловили окремі думки щодо цього рішення у справі №9901/249/19.

ВККС тимчасово неповноважна, — Віктор Пророк

Зокрема, суддя ВП ВС Віктор Пророк у своїй окремій думці зазначає, що з мотивами Великої Палати Верхового Суду не може повністю погодитися, з огляду на перебування ВККС у стані перетворення (в рамках судової реформи авторства Президента Володимира Зеленського щодо перезапуску ВККС).

«…на час перегляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи та прийняття постанови від 10 грудня 2019 року відповідач у справі — ВККС України фактично перебуває у стані перетворення, тобто повноваження попереднього складу членів та голови цього колегіального органу вже припинені на підставі зазначених норм Закону України №193-IX, водночас новий склад ВККС України ще не утворений, у визначеному законодавством порядку.

…

Оскільки, предметом спору в цій справі є протиправне рішення ВККС України щодо припинення участі ОСОБА_1 у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду, то фактичне неіснування складу ВККС України (члени колегіального органу та його голова) є обставиною, що унеможливлює реалізацію цим органом своїх прав та виконання обов`язків, обумовлених його правовим статусом як державного колегіального органу суддівського врядування, тобто свідчить про тимчасову неповноважність ВККС України під час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Отже, особа, яка представляє інтереси ВККС України на підставі довіреності, виданої ВККС України в особі голови, повноваження якого як і всіх членів ВККС України, на дату розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду були припинені, не може ураховувати дійсну позицію тимчасово неповноважного (недіючого) органу до утворення нового складу ВККС України, а відтак і належно забезпечити представництво інтересів ВККС України, що в силу вимог пункту 1 частини першої статті 236 КАС України є безумовною підставою для зупинення провадження у справі до моменту формування складу ВККС України задля надання змоги цьому учаснику справи належно представляти свої інтереси в суді.

Таким чином належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду було б зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення до моменту утворення нового складу ВККС України, а не розгляд справи по суті», — зазначає Віктор Пророк.

«Бездіяльність позивача, належно повідомленого про засідання Комісії, слід розглядати як відмову від реалізації прав ознайомитися з інформацією про результати спеціальної перевірки»

Окрім того, секретар Великої Палати ВС Всеволод Князєв та суддя ВП ВС Дмитро Гудима також виклали окрему думку у цій справі.

«Не можемо погодитися з висновками більшості колег щодо наявності підстав для задоволення позову та залишення без змін рішення суду першої інстанції з таких міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, вважав достатньою підставою для скасування оскарженого рішення той факт, що Комісія не повідомила позивача про наявність щодо нього інформації, наданої СБУ у листі від 23 березня 2018 року №14/5/2-958, що стала підставою для прийняття оскарженого рішення.

Відповідно до частини першої статті 72 Закону №1402-VIII (тут і далі — у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення) добір кандидатів на посаду судді полягає у проходженні особами, допущеними до добору, відбіркового іспиту, організації проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України щодо осіб спеціальної перевірки в порядку, встановленому законодавством у сфері запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, а також у проходженні спеціальної підготовки та складенні кваліфікаційного іспиту.

Для проведення спеціальної перевірки Вища кваліфікаційна комісія суддів України не пізніше трьох робочих днів після ухвалення попереднього рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору надсилає до уповноважених органів запити про перевірку відповідних відомостей щодо вказаних осіб. Зазначені запити підписує голова або заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. На підставі одержаної інформації Вища кваліфікаційна комісія суддів України готує довідку про результати проведення спеціальної перевірки (частини перша та друга статті 74 Закону №1402-VIII).

У разі одержання інформації, що може свідчити про невідповідність кандидата на посаду судді установленим цим Законом вимогам, Комісія розглядає її на своєму засіданні із запрошенням такого кандидата. Кандидат на посаду судді має право ознайомитися з цією інформацією, надати відповідні пояснення, спростувати та заперечити її (частина п`ята статті 74 Закону №1402-VIII).

У Законі №1402-VIII не було передбачено, як саме Комісія має запрошувати кандидата на посаду судді на відповідне засідання за наявності обставин, передбачених частиною п`ятою статті 74 цього Закону. Проте у пункті 3.1.8 Регламенту Комісії, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року №81/зп-16 (зі змінами) було вказано, що особа, стосовно якої має розглядатися питання, повідомляється про дату, час і місце проведення засідання Комісії не пізніше як за 10 днів до засідання Комісії (палати, колегії) шляхом розміщення інформації про це на офіційному вебсайті Комісії, а також за потреби шляхом направлення повідомлення засобами поштового зв`язку, електронної пошти та/або факсу (телефаксу) (за наявності).

У матеріалах справи є копія електронного листа позивача від 22 травня 2018 року (т. 1, а. с. 16), адресованого інспектору Комісії Любарець Олександрі Сергіївні. У цьому листі позивач просив надати йому інформацію щодо дати проведення кваліфікаційного іспиту. У відповідь того ж дня посадова особа Комісії повідомила про те, що всю необхідну інформацію буде розміщено на офіційному вебсайті Комісії. Отже, позивач користувався електронною поштою для комунікації з Комісією.

30 травня 2018 року Комісія розмістила на офіційному вебсайті інформацію про порядок денний Комісії на 12 червня 2018 року. Згідно з цим порядком Комісія мала вирішувати, зокрема, питання про визначення результатів спеціальної перевірки позивача у межах добору кандидатів на посаду судді. Окрім того, листом від 31 травня 2018 року № 32-2700/18, а також електронною поштою Комісія додатково запросила позивача взяти участь в її засіданні, призначеному на 12 червня 2018 року, надіславши їх на адреси, вказані в анкеті позивача. Тобто, як правильно встановив суд першої інстанції, позивач був належним чином запрошений на засідання Комісії, на якому вирішувалося питання щодо нього.

Проте на засідання Комісії, призначене на 12 червня 2018 року, позивач з невідомих причин не з`явився. Стверджував про неналежність його повідомлення про це засідання, оскільки не отримав від Комісії відповідне повідомлення, надіслане засобами саме поштового зв`язку.

Як вказала Комісія у відзиві від 24 вересня 2018 року на позовну заяву (вих. №19-5243/18) та в апеляційній скарзі від 21 лютого 2019 року, згідно з пунктом 12 Порядку проведення спеціальної перевірки у межах процедури добору на посаду судді місцевого суду, затвердженого рішенням Комісії від 14 листопада 2017 року №122/зп-17 у разі встановлення доповідачем необхідності у запрошенні кандидата на розгляд Комісією питання про його відповідність установленим Законом вимогам до кандидата на посаду судді місцевого суду за результатами спеціальної перевірки, структурний підрозділ, відповідальний за підготовку засідань відповідної палати Комісії, забезпечує виготовлення та направлення такого запрошення кандидату не пізніше як за десять днів до відповідного засідання. Кандидат має право ознайомитися з інформацією, що може свідчити про його невідповідність установленим Законом вимогам до кандидата на посаду судді місцевого суду, надати відповідні письмові пояснення, письмово спростувати та заперечити її не пізніше як за три робочі дні до відповідного засідання.

За змістом приписів як Закону №1402-VIII, так і актів Комісії, остання не має обов`язку з власної ініціативи надсилати кандидатові на посаду судді всі отримані під час спеціальної перевірки матеріали у паперовому чи сканованому вигляді. Крім того, у жодній справі, що розглядалися раніше, Велика Палата Верховного Суду не встановлювала наявність у Комісії такого обов`язку.

Отже, той факт, що Комісія не надіслала позивачеві інформацію, надану СБУ в листі від 23 березня 2018 року №14/5/2-958, що могла би підтверджувати його недоброчесність як кандидата на посаду судді, не дає підстав для висновку, що Комісія не могла оцінити таку інформацію та вважати її достатньою й обґрунтованою для прийняття оскарженого рішення. Більше того, підставою для прийняття оскарженого рішення була не лише інформація, надана Комісії СБУ, але й інші встановлені уповноваженими органами обставини, про які позивачу було відомо. На це Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись з судом першої інстанції, увагу не звернула.

Оскільки суд першої інстанції встановив належність повідомлення позивача про засідання Комісії 12 червня 2018 року, суди повинні були оцінити факт того, що позивач з власної волі не скористався гарантованими йому правами. Він міг не з`являтися на засідання Комісії, проте ознайомитися з інформацією, що може свідчити про його невідповідність установленим Законом вимогам до кандидата на посаду судді місцевого суду, та надати не пізніш як за три робочі дні до засідання Комісії відповідні пояснення. Крім того, позивач, який раніше використовував електронну пошту для комунікації з Комісією, міг звернутися до Комісії з проханням надати йому інформацію про те, від яких саме органів і яка інформація надійшла під час спеціальної перевірки, повідомивши про поважні причини неможливості прибуття для особистого ознайомлення з результатами такої перевірки.

Відтак, бездіяльність позивача, належно повідомленого, як встановив суд першої інстанції, про засідання Комісії, що мало відбутися 12 червня 2018 року, слід розглядати як відмову від реалізації прав ознайомитися з інформацією про результати спеціальної перевірки та спростувати у відповідних поясненнях ті відомості, які позивач міг вважати недостовірними. Особа, яка бажає стати суддею та бере участь у відповідному доборі кандидатів на посаду судді, має проявляти інтерес до ходу проведення добору (знайомитися з матеріалами досьє, відстежувати відповідну інформацію, яку розміщує Комісія на офіційному вебсайті, надходження листів на вказану в анкеті адресу електронної пошти тощо) й активно реалізовувати з цією метою гарантовані їй права.

З урахуванням наведеного вважаємо, що висновок Великої Палати Верховного Суду про неможливість застосування при прийнятті оскарженого рішення інформації, наданої СБУ, не підтверджує протиправність такого рішення за наявності інших обставин, які врахувала Комісія та яким не надала оцінки у постанові Велика Палата Верховного Суду. А крім того, в останньої не було юридичних підстав обмежувати Комісію у можливості оцінити інформацію, надану СБУ, та підстав встановлювати для Комісії обов`язок надсилати кандидату на посаду судді інформацію, що була зібрана під час спеціальної перевірки і може підтверджувати недоброчесність такого кандидата.

Оскільки суди зобов`язали Комісію повторно розглянути питання про визначення результатів спеціальної перевірки у межах добору кандидатів на посаду судді стосовно позивача із його повідомленням, то, виконуючи судове рішення, Комісія зможе врахувати як інформацію, викладену у листі СБУ від 23 березня 2018 року №14/5/2-958, так і інформацію з наявного у матеріалах справи листа Департаменту контррозвідки СБУ від 9 квітня 2019 року №2/3/2-10391нт (т. 2, а. с. 62-69). Згідно з цим листом позивач, який 13 травня 2017 року звернувся до Комісії із заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді в Україні, відповідно до інформації з електронного державного реєстру Російської Федерації «Єдиний державний реєстр індивідуальних підприємців» має громадянство Російської Федерації, російський індивідуальний податковий номер 318911200053074 та до 11 жовтня 2018 року займався підприємницькою діяльності на тимчасово окупованій території АР Крим (хоча в анкеті кандидата на посаду судді місцевого суду відомості про трудову діяльність позивача обмежені періодом з березня 2005 до листопада 2014 року). З огляду на те, що позивач брав участь у розгляді справи №9901/767/18 як особисто, так і через представника, вся наведена вище інформація з матеріалів цієї справи йому мала бути відома», — зазначили Всеволод Князєв та Дмитро Гудима.

«Формальне існування ВККС як юридичної особи жодним чином не свідчить про існування відповідного органу влади як суб`єкта адміністративних правовідносин»

Ще одна окрема думка викладена суддями ВП ВС Світланою Бакуліною, Оленою Кібенко та Віталієм Уркевичем.

«Ми вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду, прийнявши за результатами розгляду апеляційної скарги позивача постанову від 10 грудня 2019 року, залишила поза увагою існування обставин, які перешкоджали справедливому судовому розгляду з огляду на об`єктивну неможливість забезпечення ВККС ефективним засобом юридичного захисту станом на цей час.

….станом на час перегляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи та ухвалення у ній постанови від 10 грудня 2019 року відповідач у справі — ВККС фактично перебував у стані перетворення, тобто повноваження попереднього складу членів цього колегіального органу, зокрема і голови, яким оформлено довіреність на представництво інтересів Комісії в цій справі, вже були припинені на підставі зазначених норм Закону, водночас новий склад ВККС ще не був утворений у визначеному законодавством порядку.

Фактичне неіснування складу ВККС є обставиною, що об`єктивно унеможливлює реалізацію цим органом своїх прав та виконання обов`язків, обумовлених його правовим статусом як державного колегіального органу суддівського врядування, тобто свідчить про тимчасову неповноважність Комісії в цей період.

Дійсно, із набранням чинності згаданим вище Законом правовий статус ВККС як юридичної особи не змінився, однак предметом спору в цій справі є рішення Комісії, ухвалене на виконання повноважень цього органу, щодо здійснення кваліфікаційного оцінювання і не стосується діяльності ВККС як юридичної особи.

Звертаємо увагу на те, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено правовий статус ВККС як державного колегіального органу, тобто будь-які рішення приймаються лише колегіально, або в установленому Законом порядку відповідний  колегіальний орган делегує голові ВККС повноваження, в тому числі на представництво цього колегіального органу, висловлення його колегіальної волі при розгляді справ у суді. У подальшому голова Комісії може передоручити частину делегованих йому членами Комісії повноважень іншій особі, зокрема працівнику апарату ВККС. Оскільки на час перегляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи відсутні члени колегіального органу та його голова, то такого органу фактично не існує, не існує його колегіальної волі та позиції у справі. Це означає, що такий неіснуючий орган державної влади не може делегувати свої процесуальні повноваження працівникам апарату Комісії. Формальне існування Комісії як юридичної особи (як суб`єкта цивільних правовідносин) жодним чином не  свідчить про існування відповідного органу влади як суб`єкта адміністративних правовідносин.

Представник ВККС, який у судовому засіданні 10 грудня 2019 року представляв її інтереси на підставі довіреності, виданої Комісією в особі голови, повноваження всіх членів якої на цю дату були припинені, безумовно, не міг ураховувати дійсну позицію тимчасово неповноважного (недіючого) органу до утворення нового складу ВККС, а відтак і належно забезпечити представництво інтересів Комісії.

До того ж в інших справах за участю ВККС може постати питання про можливість представництва цього органу після закінчення строків дії довіреностей, якими були уповноважені відповідні працівники апарату ВККС, що унеможливить будь-яке представництво цього органу у судових процесах, а також подання цим органом відповідних процесуальних документів.

За таких обставин, під час апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи та ухвалення за результатами такого перегляду постанови від 10 грудня 2019 року, ВККС не мала можливості належним чином відстоювати свою позицію в суді та реалізовувати передбачені нормами Кодексу адміністративного судочинства України права учасника справи, що свідчить про незабезпечення ефективного способу юридичного захисту учаснику судового процесу», — зазначають судді ВП ВС.