Суддівська винагорода безпідставно ототожнюється із соціальними виплатами

Як стало відомо «Судово-юридичній газеті», окрім Ради суддів та Вищої ради правосуддя на законопроект Кабміну №2670 стосовно заморожування розміру суддівських посадових окладів відреагували в колективах судів.

Зокрема, редакцію нижченаведеного звернення щодо недопущення відтермінування підвищення посадових окладів суддів підготували суддя Рубіжанського міського суду Луганської області Денис Коваленко та суддя Ржищевського міського суду Київської області Андрій Потапенко.

Також судді місцевих судів О. Гринь, О. Дубовік, С. Данилів і О. Жуковська готували подібні звернення в дещо інших редакціях.

За нашою інформацією, за тиждень подібні за змістом звернення підтримали у колективах більш ніж 200 судів першої інстанції.

Далі наводимо текст звернення, підготовленого суддями Д. Коваленком та А. Потапенком, на ім’я голови Вищої ради правосуддя Андрія Овсієнка, першого заступника голови Комітету з питань правової політики Василя Німченка, заступника голови Комітету з питань правової політики Андрія Костіна та голови Верховного Суду Валентини Данішевської.

ЗВЕРНЕННЯ

23 грудня 2019 року на офіційному веб-сайті Верховної Ради України за №2670 розміщено проект Закону «Про внесення зміни до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Цим проектом пропонується відтермінувати ще на один рік виплату суддівської винагороди, виходячи з окладу у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - для суддів місцевих судів, та у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - для суддів апеляційних і вищих спеціалізованих судів України.

Вважаємо, що вказаний проект підлягає відхиленню у зв’язку із наступним.

1. По суті, проектом пропонується відтермінувати початок дії частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою встановлено базовий розмір посадового окладу суддів місцевих та апеляційних і вищих спеціалізованих судів України.

Проте, вказана норма права вже почала діяти з 01 січня 2020 року, на підставі підпункту 4 пункту 24 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України «Про судоустрій і статус суддів» яким встановлено, що з 01 січня 2020 року розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30, а апеляційного і вищого спеціалізованого судів — 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Однак відтермінувати початок дії норми права, яка вже почала діяти, неможливо.

Більш того, реалізація вказаної норми права на усіх діючих суддів місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судів забезпечена положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Слід звернути увагу і на те, що на підставі статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Одним з елементів якого є принцип стабільності і послідовності законів, який вимагає стабільності й у судовій системі; існує чіткий зв’язок між стабільністю судової системи та її незалежністю (Висновок Венеційської комісії №969/2019 від 09.12.2019 року).

Тому, проект закону №2670 від 23 грудня 2019 року підлягає відхиленню, як такий, що суперечить принципу верховенства права та посягає на незалежність суддів.

2. У пояснювальній записці зазначається, що проект закону спрямований на розв’язання проблеми додержання принципу пропорційності між соціальними виплатами та фінансовими можливостями держави.

Але, в силу положень частини 2 статті 130 Конституції України, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 (п.3.3.), суддівська винагорода є конституційною гарантією незалежності суддів та невід’ємною складовою їх статусу.

Оскільки суддівська винагорода не є соціальною виплатою, неможливим є і розв’язання проблеми додержання принципу пропорційності між соціальними виплатами та фінансовими можливостями держави, за рахунок зменшення, а фактично скасування діючого з 01 січня 2020 року розміру суддівської винагороди.

3. У якості правового обґрунтування можливості зменшення суддівської винагороди, у пояснювальній записці наводиться рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011.

3.1. Дійсно, у цьому рішенні вказується на те, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, через неможливість їх фінансового забезпечення.

Однак знову вимушені наголосити, що суддівська винагорода безпідставно ототожнюється з соціальними виплатами, на відміну від яких, винагорода судді має іншу правову природу, а тому й інший рівень захисту, конституційний.

Зокрема, стаття 130 Конституції України передбачає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У Рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України, спираючись на статтю 130 Основного закону, вказав на те, що зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому, через розмір матеріального забезпечення.

 Частина 2 статті 126 Конституції України забороняє вплив на суддю у будь-який спосіб.

3.2. Захищеність суддів на рівні Конституції України є найважливішою гарантією неупередженого, об’єктивного і незалежного виконання суддями своїх обов’язків щодо захисту прав і свобод людини, а також гарантією забезпечення верховенства права в державі.

Система конституційних гарантій, як прямо зазначено у рішеннях Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99 (п.2) та від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (п.5), передбачає й особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів.

При цьому, як вказано у рішеннях Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 (п.2) та від 08 червня 2016 року №4-рп/2016 (п.2), визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є  невід’ємним елементом їх статусу, що поширюються на всіх суддів України. А сам конституційний статус передбачає належне матеріальне забезпечення суддів, яке повинно гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.

Тому, відтермінування вже діючого закону, яким встановлено і вже застосовується новий розмір винагороди суддів, вочевидь, призведе до її зменшення, що звужує зміст і обсяг гарантій незалежності суддів, що є порушенням Конституції України, за рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-рп/2018.

Отже, проект закону №2670 від 23 грудня 2019 року, підлягає відхиленню.

4. У пункті 57 Рекомендації №12 Комітету Міністрів Ради Європи (2010) стверджується, що «відповідний рівень оплати праці є ключовим елементом у боротьбі з корупцією суддів і його метою є їх захист від будь-яких подібних спроб».

Ухваливши у 2016 році Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402, Верховна Рада України встановила, що рівень оплати праці суддів місцевих судів, за окладом, повинен складати 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 01 січня відповідного календарного року, а апеляційних та вищих спеціалізованих — 50, починаючи з 01 січня 2020 року.

Тим самим, Верховна Рада України визнала, що саме такий рівень оплати праці суддів буде дієвим захистом від будь-яких спроб їх корупції.

До того ж, такий рівень оплати праці суддів є відкладеним належним рівнем оплати праці суддів за одразу введені з 30 вересня 2016 року нові умови праці. Оскільки із набуттям чинності закону, одразу було введено додатковий обсяг відповідальності суддів (з’явились додаткові і більш ширші обов’язки) та збільшились обмеження їх приватного життя, судді стали більш відкриті і підзвітні суспільству через систему декларування (в тому числі, декларації родинних зв’язків та доброчесності), а також були впроваджені нові підстави для дисциплінарної відповідальності суддів.

Також, введення в дію розміру окладу судді місцевого суду у розмірі 30 прожиткових мінімумів саме з 01 січня 2020 року, не є випадковим. І зроблено це для того аби суддя отримував винагороду, яка буде відповідати його статусу, рівню компетенції, відповідальності та підзвітності, і яка через це, повинна бути більшою за заробітну плату більшої частини державних службовців.

Але, якщо припустити що проект закону буде прийнятий, то суддя буде отримувати винагороду, меншу ніж отримує керівник апарату Національного агентства з питань запобігання корупції (ч.2 ст.16 Закону України «Про запобігання корупції» — оклад складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб); чи заступник керівника підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України (ч.4 ст.23 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро» — 28 прожиткових мінімумів для працездатних осіб); або меншу, ніж керівник територіального управління або керівник управління центрального апарату Державного бюро розслідувань (Закону України «Про Державне бюро розслідувань», оклад складає 26 прожиткових мінімумів для працездатних осіб).

Однак, серед усіх представників публічної служби тільки судді виконують функцію правосуддя і мають більш високий рівень відповідальності за прийняті ними рішення перед суспільством, за що забезпечуються відповідною винагородою.

І тому не випадково, Консультативна рада європейських суддів Ради Європи у своєму висновку №21 від 09 листопада 2018 року «Запобігання корупції серед суддів» зазначила, що компетентні органи повинні завжди забезпечувати судову владу адекватними коштами для достойного та належного виконання своєї місії; адекватна заробітна плата, контрольоване навантаження, належна робоча інфраструктура та безпека роботи як суддів, так і судових працівників є життєво важливими для легітимності та доброї репутації судової системи; і це також є важливими гарантіями проти корупції в судових органах.

Враховуючи зазначене :

1. Голово Вищої ради правосуддя, Андрію Анатолійовичу, просимо Вас довести до відома членів Вищої ради правосуддя зміст цього звернення та запропонувати їм прийняти консультативний висновок про відхилення проекту Закону (реєстр.№2670 від 23 грудня 2019 року) «Про внесення зміни до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
2. Перший заступнику Голови Комітету з питань правової політики, Василю Івановичу, та Заступнику Голови Комітету з питань правової політики, Андрію Євгеновичу, просимо Вас довести до відома членів Комітету зміст цього звернення та запропонувати їм прийняти висновок (рішення) з рекомендацією Верховній Раді України відхилити проект Закону (реєстр.№2670 від 23 грудня 2019 року) «Про внесення зміни до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
3. Голово Верховного Суду, Валентино Іванівно, просимо Вас запропонувати суддям Верховного Суду на Пленумі Верховного Суду надати висновок про відхилення проекту Закону (реєстр.№2670 від 23 грудня 2019 року) «Про внесення зміни до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».