Скасування Господарського кодексу: які наслідки можливі для економіки та правової системи України

Відомо, що наразі в юридичній спільноті активно дискутується озвучена нещодавно членом Комітету з питань правової політики ідея скасування Господарського кодексу. Обидві сторони наводять свої аргументи, і «Судово-юридична газета» запропонувала викласти ці позиції публічно на своїх сторінках.

Про ризики скасування ГК та наслідки для економіки та правової системи України нашому виданню розповіли директор Інституту економіко-правових досліджень НАН України, член-кореспондент НАН України, член-кореспондент НАПрН України, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Володимир Анатолійович Устименко та заступник директора з наукової роботи Інституту економіко-правових досліджень НАН України, доктор юридичних наук, доцент Руслан Аятшахович Джабраілов.

Як Ви вважаєте, чи обґрунтованими є твердження окремих науковців та практиків про те, що Господарський кодекс України — це рудимент адміністративно-командної системи? Чи дійсно цей кодекс морально застарів?

Устименко Володимир Анатолійович: Відверто кажучи, я не впевнений в компетентності тих осіб, які відгукуються у пресі або на власних сторінках у соціальних мережах про застарілість або взаємозв’язок із радянським, «совковим» минулим. Господарського кодексу за часів СРСР та УРСР не було зовсім, на відміну від багатьох інших, які проголошували своєю метою побудову комунізму, його матеріально-технічної бази (зокрема див. ст.1 ЦК УРСР). Ринкові перетворення, необхідність побудови економіки нашої країни об’єктивно вимагали змін в правовому регулюванні суспільних відносин.

Якщо згадати історичні віхи формування правової системи України як незалежної держави, то можна побачити, що 1992 року Верховна Рада України схвалила Концепцію судово-правової реформи в Україні. Зазначеним документом передбачалось здійснити судово-правову реформу у три етапи і, що важливо, провести інтенсивну підготовку з наступним прийняттям, окрім інших кодифікованих актів, Господарського (торгового) кодексу України. Це було визнано одним із першочергових заходів на 1 етапі такої реформи.

Відповідна робота над підготовкою Господарського кодексу України тривала майже 11 років та завершилася його остаточним ухваленням Верховною Радою України у січні 2003 року. При цьому кодекс набув чинності 1 січня 2004-го.

Отже, зазначений історичний екскурс переконує в тому, що Господарський кодекс України не є результатом радянської правової ідеології, а, навпаки, невід’ємною частиною національного законодавства сучасної України.

До речі, Цивільний кодекс був ухвалений одночасно з Господарським. До того ж набрали чинності ці кодекси в один день.

Якщо проаналізувати змістовну частину Господарського кодексу України, то навряд чи є підстави вважати його норми застарілими або такими, що якимось чином корінням уходять у радянську епоху. Як правило, ті науковці та практики, які не розуміють призначення норм Господарського кодексу України та які вбачають суперечності з нормами Цивільного кодексу України, намагаються їх визнати такими, що нібито суперечать сучасним правовим підходам та не враховують економічні реалії.

Навіть можна зустріти вислови про те, що взагалі терміни «господарський», «господарювання», «суб’єкт господарювання» запозичені із правового лексикону радянської доби. Проте мабуть автори таких висловлювань неуважно читали Конституцію України — Основний Закон держави. Зокрема, у першому реченні ч. 4 ст. 13 Конституції України наголошено: «Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки» (курсив авторський). Напевно немає підстав у звинуваченні народних депутатів України, які брали участь у розробці Основного Закону, у прихильності до радянської ідеології.

Крім того, якби у прогресивності Господарського кодексу України були певні сумніви, то, напевно, зарубіжні професійні кола звернули б на це увагу. Але, навпаки, отримано позитивну оцінку Кодексу багатьма закордонними фахівцями. Так, 2003 року професор порівняльного права Лондонського університету У. Батлер, який переклав текст Кодексу англійською мовою, в анотації й у вступі до перекладу зазначив наступне: «З усіх кодексів, прийнятих у країнах СНД з початку переходу до ринкової економіки, Господарський кодекс України є найбільш незвичайною, інноваційної частиною законодавства». Як казав відомий класик: «Велике бачиться на відстані»!

Чи можете Ви нагадати нашим читачам безпосередніх розробників кодексу? Це були представники наукових кіл, практики, чи хтось ще був залучений до кола розробників? І, до речі, досить часто закидають, що Господарський кодекс — це продукт представників Донецького регіону. Чи дійсно це так?

Устименко В.А.: Досить дивним є підхід, коли у розробці Господарського кодексу вбачають інтерес представників Донецького регіону. Виникає таке враження, що перевагами Господарського кодексу користуються лише мешканці Донецької області, а вся інша частина України знаходиться поза межами впливу кодексу.

Таке сприйняття Господарського кодексу, на превеликий жаль, інспірується не зовсім обізнаними із дійсним станом справ «фахівцями в усьому». Доречно згадати, що саме цим лозунгом керувалися прибічники скасування кодексу у 2015-2016 рр. Прикрим є те, що здебільшого саме з боку деяких керівників, на щастя, вже колишніх, Міністерства юстиції України можна було почути певного роду звинувачення щодо «донецького» походження Господарського кодексу України. Як можна переконатися, дотепер відбувається штучний поділ України на «всіх» та тих, хто зі сходу України, зокрема, Донецької області. Цей шлях веде не до консолідації суспільства, а лише до його розколу.

При цьому більшість критиків упускають з поля зору те, що створення робочих груп, які займалися розробкою кодифікованих актів, у тому числі Господарського кодексу України, відбулося на підставі Розпорядження Кабінету міністрів України від 24 березня 1992 р. №176-р «Про створення робочих груп з питань підготовки законопроектів» (з наступними змінами). Зазначеним документом керівником групи з підготовки Господарського кодексу України було призначено академіка АН України В.К. Мамутова, визнаного в світі вченого-правника, а заступником керівника — доктора юридичних наук Г.Л. Знаменського. Важливо зазначити, що на той час В.К. Мамутов очолював Інститут економіко-правових досліджень АН України, який розташовувався у м. Донецьку. У зв’язку з цим «географічна складова» Господарського кодексу України не є ознакою домінування представників Донецької школи господарського права, які, безперечно, були задіяні у роботу над законопроектом.

Варто зауважити, що до складу розробників Господарського кодексу було залучено представників наукових шкіл та юристів–практиків і з інших регіонів України. У цьому може переконатися кожний, хто завітає на інтернет-сторінку Верховної Ради України. Зокрема, у рубриці «Законотворчість» можна віднайти законопроект із текстом Господарського кодексу №0891 від 14.05.2002 р.  У картці законопроекту розміщено вкладку «Авторський колектив», перехід за якою дає можливість ознайомитися із основним складом виконавців, а саме: Ющик О.І., народний депутат України III скл.; Мамутов В.К., Інститут економіко-правових досліджень НАН України; Беляневич О.А., Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка; Вінник О.М., Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка; Джунь В.В., Вищий арбітражний суд України; Знаменський Г.Л., Інститут економіко-правових досліджень НАН України; Ільюченко В.М., сектор аналізу фінансової, грошово-кредитної політики, обліку та звітності, Науково-аналітичне управління, СекВРУ; Ландик В.І., інші організації; Опришко В.Ф., Інститут законодавства Верховної Ради України; Притика Д.М., Вищий арбітражний суд України; Пронська Г.В., Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка; Саніахметова Н.О., Одеська національна юридична академія; Хахулін В.В., Інститут економіко-правових досліджень НАН України; Шемшученко Ю.С., Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Щербина В.С., Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка.

Отже, Господарський кодекс України — результат спільної праці провідних науковців та юристів-практиків України.

Щойно Ви сказали, що окремі науковці та практики вбачають колізії між нормами Господарського та Цивільного кодексів України. Як Ви вважаєте, про які йдеться розбіжності й чи допоможе у вирішенні цього питання рекодифікація?

Устименко В.А.: Зазначена проблема корінням сягає у той час, коли одночасно розроблялися Господарський та Цивільний кодекси України. Насамперед, у Господарському кодексі України було чітко вказано на предмет правового регулювання, який охоплював відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. При цьому господарська діяльність, за змістом Господарського кодексу України, може бути комерційною, спрямованою на досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (підприємництво) та некомерційною, тобто без мети одержання прибутку.

Здавалося б предметом Цивільного кодексу України зазначені відносини не мали б бути, проте на етапі розробки відносини, пов’язані із підприємництвом, було включено до сфери правового регулювання зазначеного кодексу. Відповідно зміст Цивільного кодексу України значно збільшився за рахунок додавання правових норм з питань організації та здійснення підприємництва.

Згодом під час ознайомлення із текстами Господарського та Цивільного кодексів України було прийнято рішення про виключення з предмету останнього згадування про підприємницьку діяльність. Невипадково, що у тексті Цивільного кодексу України не наведено визначень таких понять як «підприємницька діяльність» або «підприємництво». Але при цьому норми про суб’єктів підприємництва, підприємницькі договори тощо, на превеликий жаль, не було вилучено зі змісту Цивільного кодексу України. У підсумку штучно було створено колізію правових норм двох кодексів.

Сприяти вирішенню колізій могла б рекодифікація як Цивільного, так і Господарського кодексів України. І в цьому аспекті бачення науковців та представників центральних органів державної виконавчої влади частково співпадають.

Чому частково? Тому що наразі постановою Кабінету міністрів України від 17 липня 2019 р. №650 утворено лише одну робочу групу — щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України. І це в той час, коли рекодифікація господарського законодавства також є на часі. І про доцільність модернізації господарського законодавства на базі Господарського кодексу України стверджували науковці Інституту економіко-правових досліджень НАН України у презентованій ще 2006 року однойменній Концепції.

Зазначене переконує в тому, що як і розробка зазначених кодексів, так і їх рекодифікація мають відбуватися одночасно з метою запобігання настанню негативних наслідків для правової системи та економіки держави.

Чи може рекодифікація цивільного законодавства без прив’язки до господарського створити загрози для економіки України? Чи зможе Господарський кодекс України у чинній редакції запобігти таким загрозам? Який вплив може мати вилучення Господарського кодексу з правової системи, наприклад, шляхом його скасування?

Джабраілов Руслан Аятшахович: Зараз у друкованих та електронних ЗМІ, а також на сторінках соціальних мереж досить жваво обговорюється майбутнє  Господарського кодексу України, у тому числі наголошується на терміновій потребі у скасуванні останнього. При цьому, коли ознайомлюєшся із аргументами опонентів існування Кодексу, то виникають сумніви щодо взагалі наявності мінімально необхідних знань у юриспруденції.

Ось, наприклад, у якості істотного недоліку Господарського кодексу України нарікають на незрозумілість для зарубіжних фахівців таких речових інститутів, як «право господарського відання» та «оперативного управління». Що нібито через відсутність певних зарубіжних аналогів свого часу було ухвалено рішення проти України у міжнародних спорах. У підсумку зауважують, що от якби всі юридичні особи були б власниками майна, то все було б гаразд. Дуже дивне бачення виходу з ситуації. Тобто, на думку таких експертів, одномоментне визнання всіх юридичних осіб, створених державою та територіальними громадами, власниками державного та комунального майна не викликатиме проблем.

З цього випливає, що, якщо щось відсутнє у праві зарубіжному, не може існувати в українському праві. Проте, чи хтось замислюється над корисністю такого підходу? Хтось здійснив попередню оцінку ризиків для економіки у разі прийняття такого рішення?

Звісно, що це лише намагання ввести суспільство в оману, використовуючи надуману аргументацію. З невідомих причин жодний з опонентів існування Господарського кодексу України не згадує про природне для права стан, коли є, у будь-якому разі, власники майна та невласники. І що останні на певних правових титулах (речової чи договірної природи) користуються чужим майном. Наприклад, у Німеччині вже тривалий час існує так звана концепція «приватизації компетенції», коли залежно від форми юридичного оформлення невласники майна отримують можливість володіння, користування та розпорядження майном (з тими чи іншими застереженнями) в публічних інтересах. При цьому однією з радикальних форм такої «приватизації компетенції» визнається приватизація майна. Але із істотним застереженням про те, що новий власник все одно забезпечує задоволення публічного інтересу.

До речі, заперечення існування державних та комунальних підприємств, які також намагаються нав’язати українському суспільстві та визнати як недолік Господарського кодексу, теж не знаходять свого підтвердження. У зарубіжних країнах існують публічні підприємства, серед яких на місцевому рівні досить вагомого значення набувають муніципальні підприємства.

У зв’язку з цим досить важко уявити, до яких економічних наслідків можуть призвести «новації» опонентів Господарського кодексу. Вже не доводиться говорити про масштабні наслідки для економіки та правової системи у разі скасування Кодексу.

До речі, ініціатива скасування Господарського кодексу чомусь будується на якихось «шкільних» розмірковуваннях про шкідливість чи непотрібність останнього. З невідомих мотивів замовчується те, що будь-які рішення щодо скасування, внесення змін чи доповнень до актів господарського законодавства мають враховувати вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р. Зокрема, не згадується про те, що слід забезпечити реалізацію заходів з відстеження результативності регуляторного акта, яким є Господарський кодекс України, визначити показники результативності регуляторного акта тощо.

Як раз у цьому контексті можна згадати лист Міністерства юстиції України від 16.12.2015 р. №3464/Х-25554/8, у якому у відповідь на публічний запит було визнано, що відстеження результативності регуляторного акта, тобто Господарського кодексу, не відбувалось. І це при тому, що на той час зазначене міністерство підтримувало думку про скасування Кодексу.

Отже, на даний час спроби нав’язати суспільству думку про необхідність скасування кодексу скоріше за все виглядають як гучний «маркетинговий» хід.

Отже, на Вашу думку, Господарський кодекс України створює більший рівень безпеки для економіки. Можливо, окрім суто наукового бачення, є певні приклади з практики правозастосування чи правотлумачення?

Джабраілов Р.А.: З цього приводу можна згадати рішення Конституційного Суду України від 20.06.2007 р. №5-рп/2007 у справі за конституційним зверненням ВАТ «Кіровоградобленерго» про офіційне тлумачення положень ч. 8 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності). Зазначене рішення привертає увагу тим, що його мотивувальна частина повністю побудована на аналізі та тлумаченні низки статей Господарського кодексу України.

І саме із посиланням на норми Кодексу, Конституційний Суд України дійшов висновку, що метою наділення територіальних громад правом комунальної власності є в першу чергу використання майнових об'єктів для задоволення нагальних потреб жителів цих громад у невідкладних послугах, і лише в другу чергу право цієї форми власності призначено для доцільного, економного та ефективного використання майна територіальних громад в інших інтересах їх жителів. Не менш важливою також є правова позиція Суду, відповідно до якої комунальні унітарні підприємства було визнано тими суб'єктами господарювання, що надають життєво необхідні послуги населенню, і в основі їх діяльності покладені інтереси територіальної громади.

Як вбачається, саме ці та інші положення склали підґрунтя для висновку, якого дійшов Суд, про те, що обмеження права кредиторів комунальних підприємств на справедливий судовий розгляд є розмірним (пропорційним) та суспільно необхідним для задоволення нагальних потреб жителів територіальних громад, які можуть отримувати відповідні комунальні послуги виключно від таких категорій підприємств.

Звісно, можна навести і ще багато інших прикладів, проте значущість цього полягає в тому, що, виходячи саме з норм Господарського кодексу України, органу конституційної юрисдикції вдалося здійснити правотлумачення.

Чи можна стверджувати, що ідея скасування Господарського кодексу України виникла у контексті сучасних міжнародно-правових трендів? Можливо, у світі відбулися зміни, які мають знайти відображення у національному законодавстві?

Устименко В.А.: Як раз зміни, які відбуваються у світі, переконують у протилежному. Нав’язується хибна думка про те, що у всьому світі не існує економічних, комерційних, торгових кодексів або таких, що мають іншу назву, але за змістом стосуються відносин, які за своїм характером є ближчими до господарських.

Світова історія розвитку економічного (господарського) законодавства свідчить, що закони у вигляді окремих кодексів (комерційних, підприємницьких, торгових, економічних) приймаються і діють у державах різних регіонів світу: у Північній та Центральній Америці (США, Панама, Сальвадор), в Європі (Австрія, Бельгія, Естонія, Латвія, Іспанія, Латвія, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Словаччина, Туреччина, Франція, Чехія), на Близькому Сході (ОАЕ, Оман), у Східній та Південно-Східній Азії (Корея, Таїланд, Японія) тощо. Цілком очевидно, що норми цих кодексів, чимало з яких було прийнято протягом останніх 20-30 років, покликані врегулювати не торговельні відносини у вузькому їх розумінні, а відносини у сфері економіки з позицій поєднання, взаємоузгодження приватних та публічних інтересів. Останніми прикладами спеціального регулювання господарських (підприємницьких) відносин є: у 2012 р. — Комерційний кодекс Туреччини, що набув чинності у 2018 р, у 2013 р. — Кодекс економічного права Бельгії, у 2015 р. — Підприємницький кодекс Республіки Казахстан. Парламент Іспанії з 2014 року розглядає проект нового Комерційного кодексу.

З цього можна дійти висновку, що на сьогодні світовий тренд полягає у спеціалізації економічного законодавства, виділенні окремих галузей економічного (господарського) законодавства із відповідною їх кодифікацією. У цьому контексті ініціативи про скасування Господарського кодексу України виглядають щонайменше необґрунтованими та нелогічними.

Навіть можна сказати більше — такі ініціативи суперечать міжнародним зобов’язанням України, які виникли у зв’язку з підтримкою резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 25 вересня 2015 року №70/1 «Глобальні цілі сталого розвитку до 2030 року».

Адже у межах цілі №16 «Сприяння розбудові миролюбного й відкритого суспільства в інтересах сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних, підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій на всіх рівнях» наголошено на важливості сприяння утвердженню верховенству права на національному та міжнародному рівнях (16.3). Напевно верховенство права неможливо забезпечити в умовах деструктивних змін у правовій системі шляхом знищення окремої галузі господарського законодавства. Адже немає сумніву в тому, що, скасувавши Господарський кодекс України, буде створено можливості для скасування значної кількості актів господарського законодавства, а ті, що буде вирішено залишити, остаточно будуть переписані на догоду приватним інтересам.

Проте варто обрати інший шлях — модернізувати господарське законодавство з урахуванням кращого зарубіжного досвіду, що створить передумови для сталого розвитку України.

Невипадково в Указі Президента України «Про цілі сталого розвитку України на період до 2030 року» від 30.09.2019 р. №722/2019 наголошено на тому, що цілі сталого розвитку України на період до 2030 року є орієнтирами для розроблення проектів прогнозних і програмних документів, проектів нормативно-правових актів з метою забезпечення збалансованості економічного, соціального та екологічного вимірів сталого розвитку України.

Напевно, ніхто не буде сперечатися із твердженням, що ми будуємо країну для наших дітей — майбутнього покоління! І ось зараз переламний момент, який може визначити долю країни, у якій вони житимуть. Щиро сподіваюсь, що спільними зусиллями нам вдасться запобігти прийняттю помилкових рішень!