Презумпція невинуватості в реаліях українського законодавства

Стаття 62 Конституції України визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Традиція презумпція невинуватості тягнеться ще з часів Римського права, де вважали: тягар доведення лежить на позивачеві, і всі сумнівні питання у такій справі вирішували на користь відповідача.

Презумпція невинуватості є важливою складовою судочинства у правовій державі та гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.

В юридичній науці поняття «презумпція невинуватості» розглядається у двох аспектах: при розгляді кримінальної справи в суді та в кримінальному процесі. Сторона обвинувачення має довести факт вчинення злочину. При цьому особа вважається невинуватою до набрання рішенням суду законної сили. Фактично обвинувачений у правовій державі, згідно із законодавством, має перебувати у привілейованому становищі, адже прокурор за допомогою засобів, які не порушують прав обвинуваченого, повинен довести його винуватість. Це захищає відповідача від свавілля, тиску і розправи над ним.

20 листопада цього року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду оголосив рішення у справі №757/34493/15-ц, яке стосувалося проблеми презумпції невинуватості.

Зокрема йшлося про заочне засудження і спеціальне досудове розслідування. Відповідно до чинного законодавства, Генеральна прокуратура України (ГПУ) повинна отримати дозвіл слідчого судді на дану процедуру. При цьому на офіційному сайті ГПУ публікується інформація про осіб, проти яких розпочата така процедура.

Однак чимало юристів та правників критикували цей процес, вбачаючи в ньому порушення принципу невинуватості.

У 2015 році після зміни влади в Україні було розпочато процедуру заочного засудження одного із чиновників часів четвертого президента Віктора Януковича. У відповідь вказаний чиновник заявив, що поширена інформація є такою, що не відповідає дійсності, порушує його права, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію. Також він акцентував увагу на тому факті, що у Кримінальному процесуальному кодексі не передбачене поняття «заочного засудження», а дії, які здійснила ГПУ, — досудове розслідування, та просив прокуратуру спростувати своє рішення.

Екс-чиновник звернувся до суду першої інстанції з відповідним позовом, і суд повністю задовольнив його вимоги. У відповідь прокуратура подала апеляцію, однак колишній держслужбовець зумів виграти і її.

На дане рішення була подана касаційна скарга. КЦС у складі Верховного Суду підтримав позицію прокурорів, мотивуючи своє рішення, що в  інформації, яку бажає спростувати позивач, відповідачем ніяк не зазначено про винуватість екс-чновника, а тільки повідомляється про розслідування певного кримінального провадження, тож презумпція невинуватості не порушена.

Тобто інформація на сайті ГПУ про початок спеціального досудового розслідування, яке передує заочному засудженню особи, із вказаним прізвищем особи не є порушенням презумпції невинуватості, оскільки не містить інформації про вину особи: «В інформації, яку бажає спростувати позивач, відповідачем ніяк не зазначено про винність, а, навпаки, інформується громадськість про розслідування певного кримінального провадження, не порушуючи презумпцію невинуватості особи».

Нагадаємо, раніше Верховний Суд оприлюднив огляд практики розгляду справ за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа — підприємець.