Право працівників на відпочинок та дотримання вимог КЗпП роботодавцем: постанова КАС ВС

Товариство з обмеженою відповідальністю — сільськогосподарське підприємство звернулося до окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці, в якій просило суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач прийняв постанову про накладення штрафу на підставі акту інспекційного відвідування, без складання припису щодо порушень законодавства про працю; акт інспекційного відвідування не містить посилань на конкретні документи, на підставі яких було виявлено порушення ст. ст. 58, 69 Кодексу законів про працю України, висновки акту інспекційного відвідування не відповідають фактичним обставинам справи.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці. Окружний адміністративний суд виходив з того, що у ТОВ СП запроваджено метод підсумованого обліку робочого часу з обліковим періодом — один рік, і відповідач не довів невідповідності використання позивачем цього методу положеннями КЗпП України. Постановою апеляційного адміністративного рішення залишено без змін. Суд апеляційної інстанції зазначив, що зі змісту ст. 61 КЗпП України, якою допускається використання підсумованого обліку робочого часу, вбачається, що вона є спеціальною нормою стосовно положень ст.ст. 50, 51, 58 59, 69, 70 КЗпП України.

Частиною 1 ст. 50 КЗпП України визначено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Згідно зі ст. 61 КЗпП України, на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також на окремих виробництвах, у цехах, на дільницях, у відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержано встановленої для такої категорії працівників щоденної чи щотижневої тривалості робочого часу, допускається за погодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації запровадження робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст. 50, 51 КЗпП України).

При цьому час, відпрацьований понад нормальну тривалість робочого часу, тобто в надурочний час, визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом роботи, згідно з табелем обліку робочого часу та нормою тривалості робочого часу за обліковий період.

Обліковим періодом при підсумованому обліку робочого часу, як правило, є місяць. В окремих випадках застосовуються інші облікові періоди — декада, квартал, півріччя, рік тощо.

При підсумованому обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності), які розробляються роботодавцем і погоджуються з профспілками, а в разі їх відсутності можуть бути передбачені в колективному договорі.

Слід зазначити: підсумований облік робочого часу передбачає, що тривалість роботи протягом доби може відхилятися у певних межах від робочого дня нормальної тривалості, однак установлена законом норма робочого часу має бути дотримана в середньому за повний обліковий період: тиждень, місяць, квартал, рік.

У п. 7 Методичних рекомендаціий щодо застосування підсумованого обліку робочого часу від 19.04.2006 №138 вказано, що при підсумованому обліку робочого часу графіки роботи (змінності) мають розроблятися таким чином, щоб тривалість перерви в роботі між змінами була не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи перерву на обід) (частина перша ст. 59 КЗпП, тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не меншою, як сорок дві години (ст. 70 КЗпП). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється (частина друга ст. 59 КЗпП).

При застосуванні підсумованого обліку робочого часу може бути змінена тривалість щотижневого робочого часу (що визначено в ст. 50 КЗпП України), проте тривалість встановленого законом часу відпочинку не може бути змінена.

Мінімальна тривалість щотижневого відпочинку визначена Кодексом законів про працю України. Так, відповідно до ст. 70 Кодексу, тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не меншою, ніж сорок дві години.

Мінімальний час відпочинку встановлюється законом і може бути збільшений, але не зменшений, і саме в цьому полягає конституційне право громадян на відпочинок.

Використання підсумованого обліку робочого часу не звільняє роботодавця від дотримання вимог ст. ст. 59 і 70 КЗпП України.

На підставі вказаного акту інспекційного відвідування юридичної особи відповідачем було складено постанову про накладення штрафу та винесено припис про усунення виявлених порушень. При цьому припис був винесений відповідачем після подання позовної заяви у даній справі.

ТОВ СП оскаржило його в адміністративному порядку. За результатами розгляду цієї скарги відповідачем було самостійно надано лист, яким відповідач прийняв рішення про скасування припису в повному обсязі.

При цьому скасований самостійно відповідачем припис містить вимоги щодо усунення порушень законодавства про працю за ст. 58 і ст. 69 КЗпП України.

Верховний Суд вважає, що, зважаючи на суттєвість для суб`єкта господарювання наслідків державного контролю, Управління Держпраці мало забезпечити неухильне дотримання вимог законодавства при проведенні перевірки, складанні акта про порушення, припису та постанови про накладення штрафу, чого в цьому випадку дотримано не було. Вищенаведені порушення відповідачем порядку перевірки є достатньою підставою для скасування її наслідків.

З постановою у справі № 400/296/19 можна ознайомитись за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала постанову ВП ВС щодо оформлення права власності на підвальні приміщення.