Денис Монастирський розповів про першочергові завдання Комітету з питань правоохоронної діяльності

У столиці пройшла VI Конференція з кримінального права та процесу. (Раніше ми публікували фоторепортаж з цього заходу.)

Серед гостей заходу були народні депутати України Денис Монастирський, Сергій Іонушас та Владлен Неклюдов.

«Судово-юридична газета» з'ясувала, як учасники конференції бачать реформу правоохоронної системи.

Народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський розповів про першочергові завдання, які стоять перед вищезазначеним комітетом.

Денис Монастирський зауважив, що проблемою №1 завжди була відсутність стратегічного бачення всієї системи правоохоронних органів, а також задач, які має вирішувати конкретний правоохоронний орган і під які в законодавстві повинні бути прописані відповідні функції.

Наразі депутати прагнуть сформувати таке бачення в профільному та інших комітетах Верховної Ради.

Сьогодні робочі групи Комітету з питань правоохоронної діяльності працюють над низкою законопроектів, які є важливими з точки зору реформування правоохоронної галузі. Поки що мова не йде про революційні реформи, комітет поставив собі мету опрацювати точкові зміни до КПК (зокрема щодо оскарження підозри, строків фактових проваджень, їх продовження і взагалі існування цього явища), а також розглянути можливість декриміналізації низки статей КК (перш за все, йдеться про статті 375 та 391).

Про надання права на володіння зброєю

Комітет з питань правоохоронної діяльності опрацьовує проект закону «Про зброю» (№1222 від 02.09.2019) та альтернативний законопроект «Про обіг зброї» (№1222-1 від 20.09.2019).

На думку голови комітету, найважливіше, що треба вирішити у цих законопроектах, полягає не в звичайному створенні законодавчого механізму обігу зброї, а у питанні про надання громадянам права на поводження з короткоствольною зброєю.

Про приватних детективів

Депутати розглядають проект закону «Про приватну детективну (розшукову) діяльність» (№ 1228 від 02.09.2019) та альтернативний законопроект «Про детективні послуги» (№ 1228-1 від 20.09.2019).

В цілому ухвалення такого закону Верховною Радою цілком можливо, з огляду на те, що він уже був прийнятий парламентом в 2017 році. Проте Президент України заветував його, оскільки вважав, що законом, що надійшов на підпис, перелік дозволених видів приватних детективних (розшукових) послуг сформовано без урахування вимог низки законодавчих актів України.

Надалі Верховна Рада не змогла подолати вето Президента, тому закон було відхилено. При цьому точилася боротьба між Мін’юстом і МВС за контроль над приватними детективами, яка не завершилася і сьогодні. Але нардеп сподівається, що питання ухвалення закону про приватну детективну діяльність буде вирішено найближчим часом.

Про оперативно-розшукову діяльність

Не менш важливим є проект закону «Про оперативно-розшукову діяльність» ( №1229 від 02.09.2019).

Чинний Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» було прийнято у 1992 році, і наразі є всі ознаки його морального старіння, невідповідності суспільним і правовим реаліям.

Пробіли та неузгодженості законодавства, які з’явилися після набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України, мали наслідком недоліки в роботі оперативних підрозділів різних правоохоронних органів.

Гостро стоїть питання про місце оперативно-розшукової діяльності в кримінальному процесі, точаться суперечки про те, потрібна вона взагалі чи, може, буде достатньо НСРД; яке доказове значення мають матеріали ОРД та хто взагалі має право цим займатися.

Крім того, незважаючи на те, що Законом «Про оперативно-розшукову діяльність» визначалися і визначаються межі втручання в конституційні права громадян, обов’язку повідомляти особу про обмеження її прав вищезазначеним законом не передбачено.

Але такий обов’язок є в КПК (стаття 253: Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом).

Натомість особи, щодо яких проводились негласні заходи поза межами кримінального провадження, про це не повідомляються. Також вони не мають права оскаржити дії, пов’язані із втручанням в їхнє особисте життя чи спілкування, що зумовлює ризик службових зловживань.

Тобто реалізувати на практиці ці норми неможливо, а тому треба напрацьовувати розв'язання проблеми.

Про відшкодування шкоди

В Україні діє Закон «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР.

Міністерство юстиції України, Генеральна прокуратура України та Мінфін затвердили спільний Наказ №6/5/3/41 від 04.03.96  «Про затвердження Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду"».

Державне Казначейство навіть розробило Наказ від 20.01.2005 №8 «Про затвердження Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів». Проте він недовго проіснував, через чотири роки його було скасовано.

Практика свідчить, що це законодавство є практично напівмертвим, а про те, як держава гальмує виконання рішень про відшкодування, присуджене потерпілим Європейським судом з прав людини, ми вже розповідали раніше.

Саме тому Комітет ставить одним зі своїх завдань перегляд Закону №266/94-ВР. Депутати повною мірою розуміють, що до таких змін в законодавство буде дуже багато зауважень, не в останню чергу — від Мінфіну (адже справа стосується космічної суми виплат за незаконні дії правоохоронців). Але, на думку парламентарів, іншої альтернативи немає.

На жаль, законопроект з цього питання на сайті Верховної Ради поки що не з’являвся.

У який спосіб нардепи пропонують змінювати кримінальне законодавство

Окремим пунктом на порядку денному стоїть законопроект №2256 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури внесення змін». За допомогою цього законопроекту депутати планують покращити якість законотворчості. (Раніше про цей законопроект розповідала «Судово-юридична газета».)

Проектом закону передбачається внести зміни до статті 3 Кримінального кодексу України, статті 1 Кримінального процесуального кодексів України та до статті 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (доповнивши їх новими частинами), спрямовані на впорядкування процедури внесення змін до цих законодавчих актів.

Пропонується зазначити, що зміни до цих законодавчих актів можуть вноситися виключно законами:

• про внесення змін до законодавства України про кримінальну відповідальність;
• про внесення змін до кримінального процесуального законодавства України;
• про внесення змін до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Проблема в тому, що у Верховній Раді попередніх скликань існувала практика вносити зміни до КК та КПК, не залучаючи до цієї роботи профільний комітет. І це стосувалося купи законопроектів у всіх галузях діяльності.

За таким само принципом діють і деякі комітети Верховної Ради IX скликання. Наприклад, на розгляді Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики знаходиться проект закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» №2179 від 25.09.2019 р. Законопроектом плануються істотні зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів, зокрема у частині спеціальної конфіскації, кримінальної відповідальності юридичних осіб, відповідальності за легалізацію (відмивання) майна та тероризм, а також запобіжні заходи у кримінальному процесі.

Саме цей комітет буде рекомендувати вищезазначений законопроект до розгляду Верховною Радою, у тому числі з пропозиціями змін до КК і КПК. Тобто питання вирішується спеціалістами іншого профілю, які приділяють змінам в КК і КПК недостатньо уваги, оскільки ці завдання для них не є головними.

Те ж саме стосується і законодавства про інші правоохоронні органи, наприклад реформи СБУ, якою опікується Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

Негативним прикладом такої законотворчості вже стали сумнозвісні «правки Лозового», які вдалося скасувати лише частково.

Щодо парламентського контролю

Депутати також розмірковують над змінами до Закону України «Про Національну безпеку». Справа в тому, що в цьому законі зафіксовано, що для контролю за діяльністю розвідки і правоохоронних органів буде створений окремий комітет Верховної Ради.

Проте ця норма не відповідає Конституції, оскільки Конституція не надавала Верховній Раді можливості створення будь-яких особливих комітетів. Тому цю норму треба змінювати.

Раніше Віра Михайленко розповіла про перешкоди, які довелося долати на початку роботи ВАКС.