Крадіжка та грабіж: практика Верховного Суду щодо ознак розмежування злочинів

У кримінальному процесі в основу розмежування понять «крадіжка» та «грабіж» покладено спосіб вчинення злочину. При розрізненні крадіжки та грабежу варто виходити зі спрямованості умислу винної особи.

Так, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу №520/16742/16-к, зазначив, що крадіжка визнається закінченим злочином з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо).

Дії, розпочаті як таємне викрадення чужого майна, але виявлені потерпілим чи іншими особами і попри це продовженні винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж.

Отже, аналізуючи правову позицію ККС ВС, визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна, місця, з якого воно було вилучено, та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд.

Для прикладу розглянемо наступний випадок. Особа, яка вже мала судимості за подібні злочини, пересвідчившись у відсутності свідків, зняла з фронтону чужого будинку світлодіодний проектор. Особу помітив дільничний інспектор поліції. На вимоги останнього припинити незаконні дії особа не відреагувала. Будучи виявленою та не маючи об`єктивної можливості розпорядитися чи користуватися викраденим майном, з метою доведення свого корисливого мотиву до кінця, особа втекла, проте згодом була затримана.

Суд першої інстанції застосував до особи санкції, передбачені  частиною другою статті 186 КК України та засудив до покарання у вигляді позбавлення волі на чотири роки.

Апеляційна інстанція погодилась з думкою районного суду щодо кваліфікації злочину.

У касаційній скарзі захисник особи, посилаючись на неправильне застосування законодавства про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення просив скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник стверджував, що особа таємно викрала чуже майно, а тому його дії мали  бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 185 КК. На його думку, в діях особи відсутня така кваліфікуюча ознака, як «повторність», оскільки на момент вчинення ним злочину судимість за попередніми вироками вже мала бути погашена.

При розгляді справи суд касаційної інстанції визначив, що показання особи, де він стверджував, що викрав ліхтар таємно, тобто вчинив крадіжку чужого майна, є безпідставними, оскільки вони спростовуються показаннями дільничного інспектора та документальними доказами у кримінальному провадженні. Отже, дії, розпочаті як таємне викрадення чужого майна, але продовжувані з моменту виявлення його свідком, належить кваліфікувати як грабіж.

Таким чином, при кваліфікації злочину варто звернутися до постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності». Пункт 3 постанови роз’яснює, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) — це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб. Грабіж — це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення.

Крім того, Верховний Суд акцентував на положеннях чинного законодавства щодо погашення судимості.

Якщо особа, що відбула покарання за попередній злочин, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, за який її засуджено із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то строк погашення судимості за попередній злочин переривається та повинен обчислюватися заново. При цьому початок перебігу перерваного строку погашення судимості за попередній злочин повинен збігатися із початком перебігу строку судимості за останній злочин.

Враховуючи повторність вчиненого злочину  та наявність у особи судимостей, Верховний Суд зазначає, що у випадку засудження за останній злочин із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК строк погашення судимості за попередній злочин має обчислюватися з дня набрання законної сили обвинувальним вироком за останній злочин, якщо протягом іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину та якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване на інших підставах, передбачених законом, або суд не направить засудженого для відбування призначеного покарання відповідно до ч. 2 ст. 78 КК.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про звільнення від покарання з випробуванням.

Крім того, ми писали про залучення перекладача та захисника у кримінальному провадженні.