Хронічна проблема з невиконанням судових рішень в Україні понад два роки тому отримала начебто ефективний інструмент для її вирішення – був створений інститут приватних виконавців. Втім, розвиток цього інституту постійно наштовхувався на якісь перепони, як законодавчого, так і адміністративного характеру з боку державного регулятора цієї сфери. Відтак, зі зміною складу Уряду і Міністерства юстиції з’явилася надія виправити цю ситуацію. Приватні виконавці за допомогою експертів міжнародних організацій запропонували своє бачення – розробили концепт нової редакції Закону України «Про виконавче провадження», який виставили на загальне обговорення. Очікують на реакцію представників професійного середовища, сторін виконавчого провадження,і, зрозуміло, посадових осіб та спеціалістів регулятора.
Діяльність інституту приватних виконавців сьогодні регулюють два законодавчих акти - Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Закон України «Про виконавче провадження», що вступили в силу у 2016 році.
Коли починалася реформа виконавчого провадження, розповідає заступник голови Ради приватних виконавців України Олександр Сивокозов, ще не було приватних виконавців, тому в результаті законодавча база виявилася недосконалою.
«Було певне побоювання цього нового інституту, тим більше, ми знаємо, що серед народних депутатів налічувалось чимало клієнтів виконавчої служби», - переконаний представник професійного середовища.
Також незрозуміло, чому всю законодавчу регуляцію не можна було вмістити в один закон, у якому в одній частині йшлося б про основи діяльності державної виконавчої служби та приватного виконання, доступу до професії, а в іншій частині – про саму процедуру здійснення виконавчого провадження.
Були спроби щось підправити у цьому полі, але безуспішні.
«Ми нарешті втомились від недосконалості законодавства і були змушені взяти на себе ініціативу», - зазначає один із перших приватних виконавців Андрій Авторгов.
За його словами, на одному із засідань Асоціації приватних виконавців України він разом із іншим приватним виконавцем Олександром Кузем презентували своє бачення законодавчих змін, і це знайшло підтримку у міжнародних партнерів України, зокрема, у проекту ЄС «Право-Justice».
Перед собою ініціатори вдосконалення сфери примусового виконання судових рішень поставили наступні завдання:
В результаті, з’явився проект нової версії Закону України «Про виконавче провадження», який претендує на те, щоб зайняти місце єдиного законодавчого акту, який регулює виконавче провадження у повному обсязі. Щоправда, приватні виконавці не посягнули на царину державного виконання, вважаючи, що тут залишається простір для творчості самого регулятора.
«Ми ставимося до цього проекту як до базового рівня, і як до початку великої дискусії. Тут питання турбо-режиму абсолютно не стоїть. Нам головне - комплексне опрацювання пропозицій всіх зацікавлених суб’єктів. Але, навіть, якщо уявити, що Мін’юст не захоче організовувати цей процес, очолити його і вести вперед, це не буде означати, що на цьому все закінчиться. Знайдеться інший майданчик і люди, які будуть більше зацікавлені в тому, щоб рухати далі процес законодавчих змін», - пояснив експерт проекту «Право-Justice» В’ячеслав Панасюк.
Концепт нової редакції Закону України «Про виконавче провадження» пропонує розв’язати кілька десятків виявлених приватними виконавцями проблем. Усі вони збиралися на регіональному рівні, їх міг озвучити кожний виконавець. Потім проблему опрацьовували експерти.
Зупинимося на деяких з них.
Основна ідея – уніфікація повноважень державних та приватних виконавців. На сьогодні приватні виконавці не мають права виконувати судові рішення та рішення інших органів, зокрема, за якими боржниками є державні та комунальні підприємства чи юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 %, чи які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; рішення, за якими стягувачами є держава, державні органи; рішення, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності, рішення про виселення та вселення фізичних осіб.
Крім того, нещодавно було внесено зміни до законодавства, що регламентує стягнення аліментів. Цими змінами державних виконавців наділено повноваженнями щодо встановлення обмеження по виїзду за кордон, встановлення заборон на право керування транспортними засобами, володіння зброєю та полювання особам, які мають заборгованість по аліментам.
Приватних виконавців такими повноваження наділено не було, незважаючи на те, що і державні і приватні виконавці керуються одним і тим же процесуальним законом.
Пропонується повністю зрівняти повноваження державних та приватних виконавців як щодо категорій рішень які вони можуть виконувати, так і у повноваженнях щодо вжиття заходів примусового виконання рішень.
Найбільший ризик на цьому шляху – держава ще ніяк не визначилась, яку систему вона хоче – чи змішану, з рівноправною конкуренцією приватних та державних виконавців, чи виключно приватну у кінцевому результаті, чи все ж таки пріоритет буде залишатися за державним виконанням.
Приватних виконавців також непокоїть питання справедливої оплати їхньої праці. Замість виконавчого збору і основної винагороди вони пропонують запровадити нову дефініцію – виконавчу санкцію.
Особливість цієї новели «Судово-юридичній газеті» пояснив Андрій Авторгов:
«До сьогоднішнього дня немає чіткого визначення, що таке виконавчий збір. Навіть практика Верховного Суду досить суперечлива. Є випадки, коли суд скасовував постанову виконавців, пояснюючи це тим, що коли приватним виконавцем не було вжито заходів з примусового виконання судового рішення, або боржник виконав його добровільно, навіть після відкриття виконавчого провадження, то оплати збору і винагороди не буде.
Але що таке виконавчий збір і основна винагорода приватного виконавця за своєю суттю? Це санкція за невиконання рішення суду. Це також єдине джерело оплати праці і утримання офісу.
Тому, ми подумали, що буде краще і точніше, якщо існуючий збір назвати виконавчою санкцією. Боржник має добровільно виконати рішення суду до початку примусового виконання. Інакше з нього стягується виконавча санкція. Одна її частина йде до державного бюджету, інша – на користь виконавця. Ми також запропонували, щоб цей механізм був однаковим як для приватних, так і для державних виконавців».
Сьогодні для отримання доступу до професії потенційні кандидати на посаду приватного виконавця повинні пройти через складну процедуру, яка починається з платної місячної спеціальної підготовки, що проводиться в дев’яти університетах, акредитованих Міністерством юстиції. Далі слідує місячне стажування та іспит, що складається з трьох етапів. Іспит проводиться Кваліфікаційною комісією приватних виконавців при Міністерстві юстиції і складається з автоматичного тестування з варіантами множинного вибору, автоматизованого практичного завдання і практичного завдання, що оцінюються членами КК. Нарешті, кандидат, який успішно подолав усі етапи, повинен отримати страховий поліс і належним чином обладнати офіс. Увесь процес займає багато часу та коштів як у кандидатів, так і у держави.
За словами Олександра Кузя, пропонується змінити черговість етапів процедури. Спочатку іспити, і лише потім – навчання і стажування. З іспитів також треба повністю прибрати людський фактор.
Наразі Дисциплінарна комісія приватних виконавців (ДКПВ) є органом Міністерства юстиції (Мінюсту), який при цьому складається з представників Асоціації приватних виконавців України (АПВУ) та Мінюсту. Список дисциплінарних стягнень складається лише з двох крайнощів – догана (занадто м'яке стягнення) та припинення діяльності (занадто суворе). Воно обмежує гнучкість ДК у виборі найбільш відповідного стягнення за те чи інше порушення. Рішення ДК погано мотивовані, не є доступними для громадськості та набувають чинності до перегляду судом.
На думку приватного виконавця, а також дисциплінарного уповноваженого Олексія Соломко, принципове питання, яке професійна спільнота приватних виконавців хоче вирішити – щоб Мін’юст не розглядав скарги боржників, коли щодо них відкрито виконавче провадження. Такі скарги мають розглядатися виключно в судовому порядку.
Відомо, що в основі всіх дисциплінарних скарг – або скарги боржників, або результати комплексної перевірки приватних виконавців.
«До речі, від стягувачів скарг на приватних виконавців ще не надходило. А якщо боржник скаржиться, то можна сказати, що виконавець мабуть ефективно працює», - вважає дисциплінарний уповноважений.
Як повідомив Олександр Кузь, є пропозиція виключити такий вид дисциплінарного стягнення, як зупинення діяльності, і замінити його штрафом.
«Є також пропозиція щодо запровадження ще одного дисциплінарного стягнення – примусового додаткового навчання, але це дискусійне питання», - зазначив він.
На сьогоднішній день згідно діючого законодавства помічник приватного виконавця має суттєво обмежені повноваження, які полягають у складанні проектів документів виконавчого провадження, участь у прийомі відвідувачів, забезпеченні ведення діловодства і архіву, без права підписання документів виконавчого провадження, поданні їх та отриманні за пред'явленням посвідчення, виконанні інших доручень приватного виконавця у справах, що перебувають у провадженні. Але це рівень секретаря-друкарки.
Пропонується надати помічнику приватного виконавця повноваження вчиняти всі дії, передбачені Закону України «Про виконавче провадження» для державних та приватних виконавців. Це дозволить підвищити швидкість виконання рішень, створювати нові робочі місця в офісі приватного виконавця.
«Таким чином, розширення повноважень помічників призведе до скорочення витрат приватного виконавця, а це прямий шлях до підвищення ефективності стягнення боргів», - переконаний Олександр Сивокозов.
Першою посадовою особою від Мін’юсту, яка побачила презентацію концепту нової редакції Закону України «Про виконавче провадження», став новопризначений директор Департаменту державної виконавчої служби Максим Кисельов.
Його реакція була несподіваною. За його словами, 95% норм пропонованого законопроекту дублюють положення чинного законодавства України. Проте, відразу зазначив, що у нього ще не було достатньо часу, щоб вчитатися у документ і професійно його коментувати. Також він погодився, що в системі примусового виконання судових рішень дійсно є проблеми, які необхідно вирішувати.
Приватні виконавці в свою чергу думають, що посадовець поспішив з різкими висновками і все також списують на нетривалий час перебування його на посаді.
«Зміни – це потреба реального бізнесу, як іноземного так і вітчизняного. Це питання захисту інвестицій в Україну. Тому, хоче Мін’юст, чи не хоче, а на певному етапі він все одно буде змушений робити забезпечення реального виконання зобов’язань, в тому числі шляхом внесення змін до законодавства», - підсумував Олексій Соломко.