ЄСПЛ виніс рішення у справі «Самойленко проти України»

Олег Самойленко 2010 року подав до ЄСПЛ заяву проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод («Конвенція»).

Заявник скаржився на неспроможність влади надати відповідні та достатні причини для виправдання його тривалого досудового тримання під вартою. Крім того, він скаржився, що рішення суду про продовження ув'язнення у квітні та червні 2010 року були ухвалені у відсутності його та його адвоката, і що у нього не було ефективних процедур для оскарження законності ув'язнення.

6 жовтня 2017-го заявник помер. 9 листопада того ж року його дружина Тетяна Самойленко висловила бажання продовжувати розгляд справи в ЄСПЛ.

Обставини справи               

8 лютого 2010 року Дніпропетровська обласна прокуратура затримала заявника за підозрою у вчиненні шахрайської підприємницької діяльності. 11 лютого 2010 року районний суд продовжив тримання під вартою до десяти днів з метою проведення особистої оцінки.              

18 лютого 2010 року районний суд призначив тримання заявника під вартою. Районний суд, зокрема, зазначив, що заявник був безробітним, мав погані характеристики за місцем проживання і міг потенційно впливати на свідків чи укриватися від слідства.             

Апеляційний суд погодився з рішенням районного суду. Він, зокрема, вказав: немає жодних доказів того, що стан здоров'я Олега Самойленка був несумісним із затриманням, і акцентував увагу на серйозності вчиненого злочину.              

6 квітня 2010 року районний суд продовжив тримання під вартою заявника до 8 червня 2010 року. Суд обґрунтував своє рішення необхідністю подальшого розслідування справи та відсутністю підстав для звільнення заявника. За словами Олега Самойленка, він оскаржив рішення від 6 квітня 2010 року. Він також заявив, що апеляційний суд відхилив його скаргу, провівши слухання в присутності прокурора; заявника та його адвоката не викликали.

7 червня 2010 року апеляційний суд, діючи як суд першої інстанції, знову продовжив тримання під вартою Олега Самойленка до 8 липня 2010 року. Суд вказав на відсутність підстав звільняти заявника. Засідання суду відбулося в присутності прокурора. За словами заявника, його та його адвоката не викликали на слухання. Рішення апеляційного суду оскарженню не підлягало.

Мотиви ЄСПЛ при прийнятті рішення

ЄСПЛ у рішенні від 24 жовтня 2019 року зазначив, що заявник помер під час розгляду справи перед судом. Дружина Тетяна Самойленко поінформувала суд про те, що вона хоче продовжувати розгляд його заяви.

У низці випадків, коли заявник помер у процесі провадження, суд врахував заяви спадкоємців заявника або близьких членів його сім'ї, що висловлювали бажання продовжувати провадження (Dimitar Krastev v. Болгарія, №26524/04, п. 42, 12 лютого 2013 р.).   

Заявник скаржився, що рішення національних судів про його затримання були необґрунтованими. Рішення судів від 6 квітня та 7 червня 2010 року про продовження тримання під вартою були ухвалені без присутності Олега Самойленка чи його адвоката, а також не було дотримано ефективної процедури для оскарження законності тримання під вартою.

Суд, вирішуючи справу, звернувся до пунктів 3 та 4 статті 5 Конвенції.

Так, відповідно до п.3 статті 5 кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу. Заарештованому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.

Пункт 4 статті 5 Конвенції встановлює, що кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, під час якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

ЄСПЛ вирішив, що скаргу Олега Самойленка, відповідно до пункту 4 статті 5 Конвенції щодо продовження тримання під вартою, 6 квітня 2010 року без присутності його чи його адвоката на судовому засіданні слід відхилити через невичерпання внутрішніх засобів правового захисту.

Щодо інших предметів оскарження, ЄСПЛ зауважує, що рішення районного суду від 18 лютого 2010 року було прийнято в рамках кримінальної справи проти заявника щодо участі у шахрайській підприємницькій діяльності. У вищезазначеному рішенні вказано на ризик ухилення заявника або його вплив на свідків, як причини затримання. Однак жодних додаткових аргументів, що пояснювали б імовірність таких ризиків, районний суд не надав.

Крім того, Суд звертає увагу, що рішення національних судів про продовження тримання заявника під вартою, ухвалені 6 квітня та 7 червня 2010 року, містять ще менше обґрунтування, лише посилаються на необхідність подальшого розслідування справи та відсутність підстави для звільнення заявника.

Рішення про затримання заявника були викладені в загальних рисах і містили повторювані фрази. Жодних інших запобіжних заходів, як альтернативи ув’язненню, не розглядалося. (рішення ЄСПЛ Osypenko v. Ukraine, №4634/04, §§ 77 та 79, 9 листопада 2010 року).

Враховуючи викладене, ЄСПЛ вирішив, що, посилаючись на той самий набір підстав (якщо такі були) протягом усього періоду тримання заявника, влада не виконала свого зобов'язання за пунктом 3 статті 5 Конвенції та не обґрунтувала, що Олег Самойленко тримався під вартою до судового розгляду на достатніх та відповідних підставах.

Представник України не заперечував, що судове засідання було проведено, без повідомлення Олега Самойленка або його захисника. Оскільки заявник не зміг представити жодних аргументів до суду ні в письмовій, ні в усній формі, ЄСПЛ вважає, що він не міг ефективно реалізовувати свої права відповідно до пункту 4 статті 5 Конвенції під час розгляду справи в Апеляційному суді.

ЄСПЛ зазначає, що 2 листопада 2010 року суд першої інстанції відхилив заяви Олега Самойленка про звільнення, які він подав 6 вересня та 28 жовтня 2010 року, як необґрунтовані. Крім того, ЄСПЛ зазначає, що суд першої інстанції не вказав жодних конкретних причин у своєму рішенні, яке стосується аргументів заявника на користь звільнення. Заява від 6 вересня 2010 року була розглянута через п’ятдесят сім днів після її подання, що не відповідає вимозі швидкого розгляду.

У зв'язку з тим, що раніше ЄСПЛ виявив порушення статті 4, пункт 4 Конвенції у подібних справах проти України (справа «Харченко проти України», №40107/02, § 100, 10 лютого 2011 року), суд не бачить жодних причин відступати від своїх висновків у цій справі.

Таким чином, ЄСПЛ зробив висновок, що слухання в апеляційному суді 7 червня 2010 року, яке відбулося у відсутності заявника та його адвоката, та перегляд законності тримання заявника під час судового розгляду не відповідали вимогам пункту 4 статті 5 Конвенції.

Олег Самойленко вимагав 25 000 доларів США на відшкодування матеріальної шкоди, 25 000 доларів США — відшкодування моральної шкоди та 50 000 доларів США за витрати, понесені перед національними судами. 

ЄСПЛ вирішив, що вимоги заявника щодо матеріальної шкоди та його вимоги про витрати не підтверджуються жодними доказами та не містять обґрунтування; тому суд їх відхилив.  Дружині покійного Олега Самойленка ЄСПЛ присудив 4 тис. євро відшкодування моральної шкоди. 

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» писала про огляд практики рішень ЄСПЛ проти України.

Крім того, ми повідомляли про рішення ЄСПЛ у справі Цаценко та Рябоконь.