Виконання судового рішення: огляд основних положень та практики ВС

Конституція України встановлює, що судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, в Україні обов’язковість виконання судового рішення встановлена Основним Законом.

Кримінальний кодекс України в статті 382 детально регламентує санкції щодо осіб, які допустили невиконання судового рішення. Так, умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені службовою особою, караються штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Верховний Суд, розглядаючи справу 319/841/16-к, визначив, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 статті 382 Кримінального кодексу України, полягає в одному з таких альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як:

• невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду;
• перешкоджання їх виконанню.

За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об’єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь — дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Таким чином, невиконання судового акту — це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб’єкт був зобов’язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Верховний Суд у справі 319/841/16-к зазначив, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК України, є злочином, що триває, оскільки особа, будучи зобов’язаною рішенням суду, яке набрало законної сили, вчинити певні дії, умисно утрималася від їх учинення, тобто об’єктивна сторона злочину — протиправна бездіяльність, яка тривала протягом певного періоду часу. Фабула у вищевказаній судовій справі полягала в тому, що мати дитини відмовлялась виконати рішення суду та в присутності державного виконавця відмовилась надати колишньому чоловіку дитину для спілкування та організації спільного літнього відпочинку чи систематичних побачень, у зв’язку з чим державний виконавець склала відповідні акти.

Як бачимо, пряма відмова від виконання судового рішення є однією з форм його невиконання та полягає у висловленому в усній чи письмовій формі небажанні його виконати.

Однак невиконання може мати і завуальований характер, коли особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акту, але вживає певних зусиль, які фактично роблять його виконання неможливим.

Процедура виконання судового рішення в цивільному, господарському, адміністративному процесах

Цивільний процес

 Суд допускає негайне виконання рішень у справах про:

- стягнення аліментів — у межах суми платежу за один місяць;

- присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

- відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, — у межах суми стягнення за один місяць;

- поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;

- відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

- розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;

- примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу;

- встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України;

- надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку;

- видачу або продовження обмежувального припису.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Господарський процес

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених ГПК України, ухвала суду є виконавчими документами.

Адміністративний процес

Негайно виконуються рішення суду про:

-  присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів — у межах суми стягнення за один місяць;

-  присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби — у межах суми стягнення за один місяць;

- поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

 - припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;

- уточнення списку виборців;

- усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;

-  накладення арешту на активи, що пов’язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

- інші випадки, встановлені КАСУ.

У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб’єктів владних повноважень можуть бути покладені обов’язки щодо забезпечення виконання рішення.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Отже, за загальним правилом, протягом п’яти днів після набрання судовим рішенням законної сили виконавчий документ вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів, а його копія (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого документа у Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або, у разі її відсутності, рекомендованим чи цінним листом.

Судове рішення може бути виконано в добровільному або в примусовому порядку. Примусове виконання рішень суду в Україні покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених законом випадках — на приватних виконавців. Обмеження щодо можливості виконання приватним виконавцем певних категорій рішень встановлено статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою приватний виконавець, серед іншого, не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету. 

Суддя Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич вказав на існування проблеми «другого судового кола»: «Особа для виконання судового рішення вимушена звертатися до адміністративного суду з позовом на дії чи бездіяльність виконавця. Таким чином, завершальна стадія судового розгляду перетворюється на новий повноцінний судовий процес. Необхідно працювати над якістю законодавства, залучивши до діалогу стосовно виправлення ситуації з виконанням судових рішень усі зацікавлені сторони».

Практика ЄСПЛ підтверджує: стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від 29.06.2004, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).

«Держава зобов’язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці», — зазначив ЄСПЛ, розглядаючи справу «Фуклев проти України».

Виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Суддя Касаційного адміністративного Суду Микола Гімон на засіданні круглого столу щодо проблемних питань виконання рішень національних судів зауважив: «Практика ухилення від виконання судових рішень торкнулася і суб’єктів владних повноважень. Особливо актуальним це питання є в рамках адміністративного судочинства, адже в таких справах одна зі сторін спору — орган публічної влади. На жаль, частка рішень, до яких такі контрольні повноваження застосовуються, залишається незначною, тому необхідно активніше використовувати цей інструмент».

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду (справа №904/7326/17), стягувачі, які скористалися можливостями нового законодавства про виконавче провадження і звернулися для виконання отриманих на свою користь судових рішень до приватного виконавця, не можуть бути позбавлені такого права вибору внаслідок того, що в органах державної виконавчої служби вже є відкрите зведене виконавче провадження щодо того ж боржника.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про правові висновки судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС.

Крім того, ми писали про основні закони, які були ухвалені парламентом у жовтні.