Суд скасував окремі положення наказу МОЗ щодо заборони усиновлення

Окружний адміністративний суд Києва у справі №826/9445/18 визнав незаконними окремі положення наказу Міністерства охорони здоров’я, що забороняли ВІЛ-інфікованим усиновлювати дітей.

Йдеться про наказ МОЗ від 2008 року, який встановлює перелік захворювань, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем.

Наказом МОЗ України від 20.08.2008 №479, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.10.2008 за №1022/15713, затверджено Перелік захворювань, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем (далі — Перелік).

У пункті 3 цього Переліку вказано різновид захворювань (розладів): «Хвороба, зумовлена вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ)»; шифр за Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я (десятий перегляд): «В 20 — В 24».

Таким чином, щодо позивача були наявні законодавчі обмеження у можливості бути опікуном з огляду на наявність у неї вищевказаної хвороби.

Позивач отримала відмову від Служби у справах дітей Одеської міськради на підставі наявності вірусу імунодефіциту та звернулася до суду.

Підставами позову зазначено те, що оскаржуване положення має дискримінаційний характер, не відповідає ст. 23 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, ст. 14 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» і порушує право позивача бути призначеною опікуном над малолітньою дитиною.

При розгляді справи суд взяв до уваги наступне:

• Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» і СК України не містять прямих обмежень у можливості бути опікуном для людей, які живуть з ВІЛ, а ст. 14 цього Закону передбачає рівні з іншими громадянами можливості для реалізації їхніх прав і забороняє створення обмежень чи позбавлення належних прав особи на підставі наявності в неї ВІЛ;
• у ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначені принципи недискримінації, на яких має ґрунтуватися законодавство;
• відповідачем не надано суду аргументованих доводів і доказів правомірності і об`єктивної обґрунтованості встановленого у п. 3 Переліку обмеження.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для висновку про невідповідність оскаржуваного положення вищенаведеним нормам законів України, яке порушує право позивача бути опікуном малолітньої дитини та визнав норму Наказу МОЗ такою, що дискримінує ВІЛ-інфікованих.

Раніше Велика Палата Верховного Суду розмежувала юрисдикцію спорів з оскарження дій виконавчої служби.