Компетенції голови ДФС у наданні розстрочення грошових зобов’язань: постанова ВС

Позивач звернувся до суду з позовом про встановлення наявності/відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень, оскільки, на його думку, існує нормативна розбіжність в реалізації компетенції структурних підрозділів в системі органів Державної фіскальної служби в частині порядку та повноважень під час прийняття рішень про розстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір є компетенційним, виник між суб`єктами владних повноважень (головою ДФС України та ДФС України) з приводу реалізації їх компетенції у відповідній сфері управління щодо розстрочення/відстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу), а позовні вимоги є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, дійшов висновку, що позивач не позбавлений права на звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів шляхом встановлення судом наявності/відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень, та з огляду на предмет цього позову він підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що цей спір є компетенційним.

Водночас, оскільки в апеляційних скаргах не оскаржувались висновки суду першої інстанції, які стали підставою для прийняття рішення про задоволення позовних вимог по суті спору, а вимоги апеляційних скарг обґрунтовані лише доводами щодо процесуальної можливості розгляду такої категорії справ адміністративними судами, то суд апеляційної інстанції не досліджував обставини, що стали підставою для задоволення позову, обмежившись розглядом справи в межах доводів апеляційних скарг.

Закриваючи апеляційне провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вирішення цього спору не впливає на права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, як не стосується їхніх прав, свобод, інтереси та (або) обов`язків оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Оцінка Верховного Суду

ДФС України очолює голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом міністрів України за поданням прем`єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій міністра фінансів. Голова ДФС має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням прем`єр-міністра України, внесеним міністром фінансів на підставі пропозицій Голови ДФС (пункт 10 Положення №236).

Положення пункту 2.1. розділу II Наказу №574 передбачають владні управлінські функції органу — суб`єкта владних повноважень, а також суми коштів, в межах розмірів яких зазначені органи уповноважені надавати розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу);

Положення пунктів 2.2. і 2.3. зазначеного розділу II Наказу №574 встановлюють спосіб реалізації вказаних владних управлінських функцій органу — суб`єкта владних повноважень, передбачених у пункті 2.1. розділу II.

Аналізуючи вказані норми Наказу №574, суд першої інстанції зазначив, що Міністерство доходів і зборів (не голова ДФС України) наділене повноваженнями на надання розстрочень за кожним окремим випадком — без обмежень суми (п.2.1), в той час як безпосередньо рішення про розстрочення приймається керівником (його заступником) відповідного органу доходів і зборів (п.2.2), а тому дійшов висновку про можливість існування, в даному випадку, спору між суб`єктами владних повноважень (Головою ДФС України та ДФС України) з приводу реалізації їхньої компетенції у відповідній сфері управління щодо розстрочення/відстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу).

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне вказати, що такі висновки суд першої інстанції зробив внаслідок неправильного розуміння цитованих норм та не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про можливість існування спору між суб`єктами владних повноважень (головою ДФС України та ДФС України) з приводу реалізації їхньої компетенції у відповідній сфері управління щодо розстрочення/відстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу), які містяться в п.п.2.1., 2.2. Наказу №574.

ДФС України як юридична особа — суб`єкт владних повноважень, виконує власні повноваження та функції через голову ДФС України, а не самостійно, що виключає можливість існування компетенційного спору в розумінні КАС України між Головою ДФС України і ДФС України.

У цій справі фактично йдеться про вимоги з приводу наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у Голови ДФС України як суб`єкта владних повноважень щодо надання розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), які визначені пунктами 2.1. - 2.3. Наказу №574. При цьому ДФС України не оспорюється наявність та/або відсутність відповідної компетенції позивача, що становить предмет позову останнього.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 за змістом наведених правових норм, компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них — як позивачем, так і відповідачем — є суб`єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

В постанові Верховного Суду від 5 липня 2019 року у справі №802/833/17-а сформовано висновок, відповідно до якого, компетенція — це сукупність повноважень, прав та обов`язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов`язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб`єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв`язання законодавчої колізії, а також усунення наслідків дублювання повноважень.

За таких обставин, а також беручи до уваги правові висновки, зроблені Великою палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 та від 12 червня 2019 року у справі №9901/70/19, за відсутності компетенційного спору між позивачем та відповідачем провадження у справі підлягає закриттю.

З рішенням по справі № 826/7320/17 можна ознайомитись за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала рішення ЄСПЛ щодо права на безкоштовне отримання ліків.