Кодекс з процедур банкрутства: на розвиток події виділено забагато часу

На розвиток подій при реформуванні сфери банкрутства профільний Кодекс, який має вступити в дію 21 жовтня, виділяє занадто багато часу. Тому треба вносити зміни, які прискорять розвиток цього інституту. Інакше Україна не зрушить зі свого ганебного місця у світовому показнику легкості ведення бізнесу. Таку думку «Судово-юридичній газеті» висловив голова Національної професійної спілки арбітражних керуючих України Анатолій В’язовченко.

Перш за все, його хвилюють умови, які мав би створити Кодекс з процедур банкрутства для розвитку професії арбітражних керуючих.

«А ось цього якраз і немає. Навпаки — до арбітражних керуючих висувають додаткові вимоги і покладають додаткові навантаження. Нові люди в професію і так не йдуть. Тому хто буде виконувати всі ці функції, не зрозуміло», — зауважує представник професійної спільноти.

Для прикладу він наводить вимогу щодо створення єдиної самоврядної організації арбітражних керуючих, яка міститься у Кодексі.

«Коли всіх намагаються загнати в єдиний «колгосп», то це найгірше, що можна було придумати, але воно на користь чиновникам. Крім того, є так звані «сплячі» арбітражні керуючі, яким не потрібна єдина СРО, і вони можуть піти з професії. Таким чином, вважаю, що професіоналам треба дати більше свободи. Вони здатні самі себе контролювати», — стверджує Анатолій В’язовченко.

Його також непокоїть запровадження новели щодо банкрутства фізичних осіб. Позбавлення кредитора права порушувати справу про банкрутство фізичної особи він вважає неправильним.

«У всьому світі кредитор має право порушити справу про банкрутство чи юридичної особи, чи фізичної — немає різниці, а у нас кредитора цього права позбавили. Це право, дійсно, можна обмежити, чи певною сумою, чи якимось обставинами, але взагалі позбавляти права кредитора — неправильно», — переконаний голова профспілки.

За його словами, коли прописували, що тільки боржник може порушувати справу про банкрутство, то боялися всіляких кредитних майданів. Не треба цього боятися, упевнений практик, бо не всі умисно ухиляються від сплати боргів.

«На мій погляд, ця система має виглядати наступним чином. Не треба арештовувати всі рахунки, не треба забирати все майно, а треба спочатку для фізичної особи визначити, яку суму треба їй залишити, щоб вона могла в подальшому існувати. Той же Коломойський, який у Швейцарії має статус боржника, сам в численних інтерв’ю розказував, що швейцарський суд арештував його рахунки у банках, але, крім того, постановив видавати божнику щомісячно по 20 тисяч франків. Ось так це повинно працювати», — зауважує Анатолій В’язовченко.

І ще один момент, на який звернув увагу арбітражний керуючий, — наявність питань до Кодексу у суддів.

«Вони побачили ту кількість неузгодженостей між Господарським процесуальним кодексом, яким керуються судові інстанції, і Кодексом з процедур банкрутства, і не знають, як це буде узгоджуватися. Поки справи дійдуть до касаційної інстанції, яка все роз’яснить, пройде багато часу, а працювати доведеться зараз. Тому вони просять: дайте прості, конкретні інструменти, щоб не було суддівської дискреції, щоб суд не думав — так чи ні. Більше того, кожне рішення судді, ухвалене ним на власний розсуд, може викликати звинувачення в корупції», — зазначив він.

Проте керівник професійної спілки допускає, що Кодекс може вступити в дію вчасно, із наступним внесенням необхідних змін, але затягувати із цим процесом не слід.