Визначення розміру аліментів на утримання малолітньої дитини: рішення суду

Звертаючись до суду з позовом, позивачка просила розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем, стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання доньки у сумі 3 тис. грн щомісячно.

Рішенням районного суду позов задоволено частково. Шлюб розірвано, стягнуто з відповідача аліменти на користь позивачки на утримання малолітньої доньки у розмірі 2 500 грн щомісячно. Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без змін.

Звертаючись до суду касаційної інстанції, відповідач вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували те, що позивачка навмисно позбавила їхню спільну доньку законного місця проживання, переїхавши з нею в орендовану квартиру. Крім того, вказав, що при визначенні розміру аліментів судами не враховано його матеріальне становище. 

Правова Позиція Верховного Суду

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 pоку та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.

При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.

Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку з утримання дитини.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч. 2 ст. 184 СК України, розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції при визначенні розміру аліментів не враховував ані стан здоров'я та матеріальне становище дитини, ані матеріальне становище платника аліментів, інші обставини, що мають істотне значення, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення про стягнення аліментів керувався інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення.

При цьому доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі представник відповідача в суді апеляційної інстанції не надав.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст. 376 ЦПК України як підстави для скасування рішення суду.

З рішенням у справі №755/14148/18 можна ознайомитись за посиланням. 

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала рішення суду щодо того, чи достатньо для нарахування пільгової пенсії записів про стаж у трудовій книжці.