Фабула справи № 918/541/18: ТОВ (позивач) звернулося до господарський суду з позовом до ТОВ СП (відповідач) про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором складського зберігання, 3% річних, інфляційних втрат та пені. Позов мотивовано невиконання відповідачем своїх зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг не виконані, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість.
Рішенням господарського суду позов задоволено частково.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу та ухвалити нове рішення, яким позов у частині стягнення основної суми боргу задовольнити повністю. Відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просив вказане рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Постановою апеляційного господарського суду апеляційні скарги позивача та відповідача залишено без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції — без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, прийняти рішення, яким первісні позовні вимоги ТОВ до ТОВ СП у частині стягнення основної суми боргу задовольнити повністю. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що, на його думку, взаємозалік зустрічних однорідних вимог передбачає наявність документального підтвердження боргу однієї сторони перед іншою, якщо наявність боргу не підтверджено належними доказами, відсутні підстави для проведення взаємозаліку. Факт звернення позивача до суду із даним позовом свідчить про незгоду позивача із проведеним зарахування та фактичне оспорювання такого правочину, відтак вимоги відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог не можуть зараховані як зустрічні в порядку ст. 601 ЦК України, оскільки заборгованість не є безспірною. Водночас суди не дали належну оцінку заяві ТОВ СП про залік зустрічних однорідних вимог, прийнявши її як належний доказ.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин 1, 2 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.
Згідно зі статтею 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
За змістом частини 1 статті 601 ЦК України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
В розумінні статті 601 ЦК України, спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент висловлення учасником відповідних правовідносин волевиявлення у відповідній формі, зокрема письмовій, що містить чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
З постановою можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про презумпцію сумнівності правочинів.