Застосування позовної давності у спорах про стягнення заборгованості за кредитним договором: рішення ВП ВС

Фабула справи № 523/10225/15-ц: Банк_1 (позивач) звернувся до суду з позовом до фізичної особи та ТОВ(відповідачі) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовну заяву мотивовано тим, що між Банком_2, правонаступником якого є Банк_1, та відповідачем (фізичною особою) було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику було відкрито невідновлювальну кредитну лінію. Пізніше між сторонами було укладено додаткові угоди до кредитного договору, якими було визначено інший графік погашення кредиту. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ТОВ було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ТОВ зобов`язалось відповідати солідарно перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником (фізичною особою) умов кредитного договору. Банк_2 звернувся до відповідача з вимогою достроково повернути заборгованість за кредитом у зв`язку з порушенням строків повернення кредиту та сплати процентів. Банк_2 направив ТОВ вимогу про дострокове повернення заборгованості та встановлено термін дострокового погашення.

Рішенням районного суду позов Банку_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Банк_1 звернувся до суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідачів, що в силу частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу Банку_1 в частині оскарження відмови в задоволенні позовних вимог до відповідача (фізичної особи) про стягнення суми заборгованості за кредитним договором відхилено. Зазначену ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що немає підстав для задоволення позовних вимог Банку_1 у зв`язку зі спливом позовної давності.

Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу Банку_1 задоволено частково., рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог Банку_1 до ТОВ про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. Зазначену ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що між Банком_1 і ТОВ, які є юридичними особами, виникли господарські правовідносини, позов Банку_1 у частині вимог до ТОВ підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Банк_1 подав касаційну скаргу, яка мотивована тим, що, відповідно до умов договору купівлі-продажу прав Банк_1 став новим кредитором у зобов`язанні за спірним кредитним договором, боржником за яким є відповідач. Банк вважав, що суди неправомірно застосували до спірних правовідносин позовну давність, оскільки згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 кредитного договору датою повернення кредиту є 22 липня 2022 року, тому позовну давність необхідно рахувати з 2022 року, а не з 2010 року. Позивач також зазначив, що немає підстав вважати поруку припиненою і відповідно до умов договору поруки та статті 257 ЦК України перебіг строку позовної давності щодо вимог за договором поруки починається з 22 липня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 24.04.2019 у справі № 523/10225/15-ц касаційну скаргу Банку_1 задовольнила частково, рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду в частині вимог до фізичної особи залишила без змін.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

1. Критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника та поручителя в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

2. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Заміна сторін у зобов`язанні, відповідно до статті 262 ЦК України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тобто після укладення 27 вересня 2013 року первісним і новим кредиторами договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами для Банку_1 строки звернення до суду підлягають обчисленню так само, як і для Банку_2.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором.

З постановою можна ознайомитись за посиланням.

Раніше  «Судово-юридична газета» писала про загальний строк звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.