Віра Михайленко,
суддя Вищого антикорупційного суду,
к.ю.н.
У вересні Вищий антикорупційний суд розпочинає здійснювати правосуддя. Його «завантаження» супроводжує суспільний запит на невідворотність покарання за вчинення корупційних злочинів та спекулятивне формування викривлених очікувань швидкого і суворого засудження всіх, хто підозрюється у їх вчиненні. Однак ВАкС є органом правосуддя, який має здійснювати свою діяльність з урахуванням сучасних демократичних стандартів і з дотриманням верховенства права. Хоча законодавством встановлені певні процесуальні і матеріально-правові особливості при здійсненні правосуддя у справах, підсудних Вищому антикорупційному суду.
Вищий антикорупційний суд є функціонально і організаційно незалежним елементом судової влади. Він є постійно діючим вищим спеціалізованим судом у національній системі судоустрою. Покладені на нього завдання і функції витікають із самої суті правосуддя, отже, діяльність ВАкС базується на загальних (конституційних і кримінально-процесуальних) засадах — верховенства права, законності, поваги до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності тощо. Правова держава не може створювати і застосовувати механізми та засоби боротьби з корупцією, які не є правовими і юридично обґрунтованими. Зміст і спрямованість антикорупційної діяльності як елементу діяльності держави визначають саме найвищі соціальні цінності — людина, її права і свободи, недоторканість і безпека. Отже в умовах прагнення практичної реалізації задекларованої на конституційному і кримінально-процесуальному рівнях засади верховенства права «неприйнятними є засоби боротьби з корупцією, які, хоч і можуть виявитись результативними, але суперечать конституційним засадам функціонування держави та суспільства» [1, с. 48].
Такий підхід цілком кореспондується зі ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 3 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд». Адже завданням ВАкС є здійснення правосуддя відповідно до визначених законом засад та процедур судочинства з метою захисту особи, суспільства та держави від корупційних і пов’язаних із ними злочинів та судового контролю за досудовим розслідуванням цих злочинів, дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. До цього слід додати завдання самого кримінального провадження, визначені у КПК України. Крім захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень та охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, до них відносяться забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Без дотримання належної правової процедури притягнення «топ-корупціонерів» до відповідальності і призначення їм покарання, очевидно, не будуть відповідати вимогам права, справедливості і демократизму. Одночасно в умовах спеціалізації судового розгляду кримінальних проваджень діяльність ВАкС дозволить оптимізувати процеси, в яких здійснюється досудове розслідування, а також модернізувати весь правовий механізм боротьби з корупцією.
Отже, в світлі суспільних очікувань щодо покарання «топ-корупціонерів» слід особливо підкреслити демократичну і правову складову в діяльності ВАкС — він не є репресивним елементом в державному механізмі боротьби з корупцією. Принципи невідворотності кримінальної відповідальності і покарання в діяльності ВАкС реалізуються в міцному симбіозі з демократичними стандартами побудови правової держави, завданнями і засадами кримінального провадження. В цьому вся логіка сучасного кримінального права і кримінального процесу — пропорційна відповідність негативних наслідків для особи суспільній небезпечності вчиненого протиправного діяння на підставі встановленої процедури.
З дня початку роботи Вищого антикорупційного суду змінюється «процесуальна мапа» кримінального провадження. Це, по-перше, стосується підсудності ВАкС, якому підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці до ст. 45 Кримінального кодексу України, ст. 206-2, 209, 211, 366-1 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п’ятої статті 216 КПК України. Отже, як вбачається із законодавчого формулювання, мова йде про три групи кримінальних правопорушень:
Щодо умов підсудності ВАкС, то ними є:
Отже кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду лише у разі вчинення відповідного злочину певним суб’єктом або за наявності значного розміру предмету злочину чи завданої шкоди; або якщо злочини, передбачені ст. 369, ч.1 ст. 369-1 КК України вчинені щодо іноземної службової особи.
Також змінюється організація судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях. Адже з 05.09.2019 у зазначених вище провадженнях судовий контроль здійснюється слідчими суддями Вищого антикорупційного суду. На перших зборах суддів визначено шість слідчих суддів з відповідною спеціалізацією (в перший рік діяльності ВАкС слідчі судді здійснюють лише судовий контроль і не розглядають справи по суті). Однак в питанні обшуку законодавець випустив із поля зору наявність слідчих суддів ВАкС — ч. 2 ст. 234 КПК України залишилася без змін, і з дня початку Вищого антикорупційного суду обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Це вбачається нелогічним і потребує законодавчих змін.
До процесуальних особливостей слід також віднести те, що дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (в тих випадках, коли НСРД здійснюється на підставі ухвали слідчого судді) надається слідчим суддею Вищого антикорупційного суду, тобто першої інстанції. Нагадаємо, що в інших випадках такий дозвіл надається слідчим суддею апеляційного суду.
Щодо особливостей застосування норм матеріального права, то в першу чергу, це стосується так званих «пільгових інститутів». Так, до осіб, які вчинили корупційні злочини, не застосовуються положення:
- статей 45, 46, 47 і 48 КК України щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям, примиренням з потерпілим, передачею на поруки, зміною обстановки;
- ст. 69 КК України щодо призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом;
- ст. 74 КК України в частині звільнення від покарання з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці;
- ст. 75 КК України щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням (разом з тим, у випадку укладення угоди про визнання винуватості допускається призначення покарання з випробуванням);
- ст. 79 КК України щодо звільнення засуджених вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років від відбування основного і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
Інші «пільгові» інститути можуть бути застосовані за результатами судового розгляду проваджень, підсудних Вищому антикорупційному суду, з певними обмеженнями:
Розглядаючи караність корупційних та квазікорупційних злочинів, підсудних ВАкС, і аналізуючи відповідні санкції, помітно, що закон альтернативно передбачає декілька видів основних покарань (штраф або обмеження волі, або позбавлення волі). Інколи за такі злочини передбачено виправні роботи (ст. 206-2, 210 КК України) або арешт (ч. 2 ст.320 КК України). До моменту ухвалення вироку, санкція статті безпосередньо впливає на можливість застосування запобіжного заходу певного виду і обумовлює неможливість застосування тримання під вартою або домашнього арешту. Адже відповідно до ч. 2 ст. 181 КПК України домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Можливість тримання під вартою також ставиться в залежність від потенційного покарання, і ч. 2 ст. 183 КПК України встановлені «додаткові» фільтри цього запобіжного заходу. Таким чином, під час досудового розслідування і судового провадження не всі підозрювані, обвинувачені мають перебувати під вартою. Застосування у «корупційних» провадженнях особистого зобов’язання, особистої поруки та застави (а не тримання під вартою) пов’язано не з професійним рівнем прокурора, захисника або судді або іншими чинниками — такими є вимоги закону, і суспільство повинно прийняти це як факт.
Повертаючись до норм матеріального права, переважна більшість санкцій передбачають додаткове обов’язкове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а також додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Симбіоз особливостей матеріального і процесуального права в діяльності ВАкС має проявлятися при застосуванні інститутів спеціальної конфіскації та кримінального провадження щодо юридичної особи. Вчинення корупційного злочину може бути підставою для застосування спеціальної конфіскації. Згідно з ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:
1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;
3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, — переходять у власність держави;
4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Потенційна можливість спеціальної конфіскації у провадженнях про корупційні злочини відбивається і на стадії досудового розслідування, адже це є самостійною підставою арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження (п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України). В цьому випадку арешт накладається не лише на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого а й на майно третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації. Як свідчить сучасна практика, інститут спеціальної конфіскації застосовується не надто активно (що пов’язано з проблемами нормативного регулювання і процедурами виявлення відповідних активів), хоча може бути досить дієвим з точки зору виконання завдань кримінального права і процесу.
У Кримінальному кодексі України закріплений розділ XIV-1, який встановлює заходи кримінально-правового впливу щодо юридичних осіб – штраф, конфіскація майна та ліквідація. Перелік діянь, вчинення яких є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру, частково збігається з переліком злочинів, підсудних ВАкС. На підставі ч. 8 ст. 214 КПК України провадження щодо юридичної особи здійснюється одночасно з відповідним кримінальним провадженням, у якому особі повідомлено про підозру. Не зважаючи на те, що в КПК України відсутня систематизація норм, присвячених такому виду кримінального провадження, очевидно, що воно по суті є особливим порядком, який органічно «вписується» в концепцію кримінального провадження корупційного і квазікорупційного змісту. Однак в сучасних умовах правозастосування кримінально-правовий інститут заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб (розділ XIV-1 КК України) та процесуальні норми кримінального провадження щодо юридичної особи майже не реалізуються, що потребує практичного переосмислення.
Зазначені процесуальні і матеріально-правові особливості здійснення кримінальних проваджень, підсудних Вищому антикорупційному суду, спрямовані на забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності та покарання, модернізацію всього правового механізму боротьби з корупцією і процесуальну оптимізацію сучасного кримінального процесу. Разом з тим, ефективності діяльності ВАкС мають сприяти не лише закріплені в законі особливості, а й ряд інших чинників, серед яких, зокрема:
Посилання: