Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва та Шостого апеляційного адміністративного суду щодо скасування тарифів на газ викликало жваве обговорення в ЗМІ та соціальних мережах.
Судово-юридична газета розповідала, що у такому випадку робити споживачу, та роз’яснювала право на перерахунок вартості спожитого газа.
Публікація викликала суспільний резонанс, користувачі інтернета стали масово розповсюджувати шаблони заяв для звернення до газопостачальних організацій щодо перерахунку вартості спожитого природного газу.
Перші результати від рішень адміністративних судів з’явилися майже одразу після їх винесення. Домогтися справедливості пощастило тим особам, у яких позови на момент скасування Постанови № 315 вже розглядалися в судах.
Господарські суди, в умовах правової невизначеності, вимушені були відкладати розгляд справи аж до самого винесення рішення Шостого апеляційного адміністративного суду (справи № 916/1734/19 і 920/433/19).
У справі № 914/840/19 відповідач вимушений був уточнювати відзив на позовну заяву з урахуванням вищенаведеного рішення та просити суд для забезпечення можливості надати контррозрахунок та інші документи, встановити додатковий термін для подання доказів.
Ленінський районний суд м. Полтави у справі № 2-с/553/16/2019 скасував судовий наказ про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання та газифікації.
Бородянський районний суд Київської області у справі № 360/2488/17 визнав таким, що не підлягає виконанню, судовий наказ про стягнення заборгованості за спожитий природний газ. У цій же справі визнання Постанови № 315 протиправною та нечинною допомогло зупинити стягнення за судовим наказом.
15 липня 2019 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Кирилюк А.І., розглядаючи справу № 462/5363/18 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, зобов’язав представника позивача надати суду належний розрахунок заборгованості з урахуванням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 березня 2019 року.
Проте, як свідчать звернення споживачів до «Судово-юридичної газети», які надійшли в редакцію після публікації матеріалу, газопостачальні організації знаходять приводи для відмови у проведенні перерахунку.
Аргументи, які наводять газові компанії, зводяться до наступного:
Останній аргумент — це дуже сумнівне обґрунтування.
Представники постачальника послуг скаржаться на те, що вони не знають, у якому порядку треба робити перерахунок та яку ціну газу застосовувати.
По-перше, відсутня постанова уряду, яка цей порядок визначає.
З іншого боку, в Україні діють Постанова КМУ № 970 «Про затвердження Порядку проведення перерахунків розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» і постанова від 5 червня 2019 р. № 482 «Про затвердження Порядку здійснення перерахунку вартості послуги з управління багатоквартирним будинком за період її ненадання, надання невідповідної якості».
Але обідви постанови до послуг з газопостачання ніякого відношення не мають.
По-друге, Закон України «Про захист прав споживачів» зобов’язує проводити перерахунок лише у випадку продажу товарів неналежної якості, а Закон «Про житлово-комунальні послуги» — у випадках ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або невідповідної якості.
Але що робити, якщо необхідність перерахунку виникла у зв’язку зі скасуванням нормативного акту та визнанням ціни неналежною, законодавство не роз’яснює.
По-третє, Постанова № 315 містила формулу, за якою розраховувалася регульована оптова ціна на природний газ для постачальника природного газу. Зрозуміло, що зміна компонентів цієї ціни суттєво впливала на рівень регульованих роздрібних цін на природний газ.
Тобто формула розрахунку ціни втрачена.
Проблема із перерахунком платежів пов’язана не тільки із відсутністю порядку перерахунку, але і з тим, що ціна газу, яка діяла, скасована, а нова ціна не встановлена. Самостійно розраховувати та застосовувати її газівники не мають можливості, оскільки вона є регульованою.
Тому неможливо застосувати, наприклад, норми статті 632 ЦКУ, відповідно до якої якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Тобто якщо урядом не визначено регульованої ціни, застосовується ринкова ціна. Проте в Україні немає ринкової ціни на газ.
Відповідно до ЦК пропорційне зменшення ціни можливо на товар неналежної якості або некомплектний (стаття 678, стаття 684, стаття 708 ЦКУ). Таке ж правило містить стаття 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги) споживач має право вимагати у разі виявлення недоліків у виконаній роботі або наданій послузі (стаття 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Тобто підстави для зменшення ціни, які регулюються даними нормами, є дещо іншими.
Ситуація також ускладнюється відсутністю розуміння того, яке саме зобов’язання порушено комунальними підприємствами, а відповідно — яку норму повинен застосувати суд при винесенні рішення про перерахунок вартості газу. Оптимальним варіантом могло би бути застосування статті 1212 ЦКУ, оскільки постачальник послуг отримав частину коштів без належних правових підстав. Проте якщо правовідносини сторін у спорі регулюються нормами зобов’язального права, то договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України (дивиться Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 8 травня 2019 року у справі № 911/1903/18).
Таким чином, в законодавстві склалася ситуація правової невизначеності, вирішити яку повинен був Кабмін, але не вирішив.
Для перерахунку вартості оплаченого споживачами газа КМУ повинен затвердити новий регуляторний акт про ціни на газ для побутового споживача на певний період, а також порядок перерахунку розміру плати за спожитий газ.
Водночас, відповідно до статті 245 КАСУ, якщо нормативно-правовий акт судом визнано протиправним і нечинним повністю або в окремій частині і при цьому виявлено недостатню правову урегульованість відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов’язати суб’єкта владних повноважень ухвалити новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині.
Таке зобов’язання судовим рішенням не було встановлено.
Дотримання такого порядку могло би ефективно відновити права споживачів, оскільки за ч. 6 статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» після публічного повідомлення про зменшення ціни до споживачів повинна доводитися інформація про ціну продукції, що була встановлена до початку проведення відповідного розпродажу, застосування знижок або зменшення ціни, а також ціну цієї ж продукції, встановлену після їх початку.
Іншими словами, у випадку зменшення ціни споживач повинен бути офіційно повідомлений, за якою ж вартістю він отримує газ у постачальника.
Підсумовуючи, можна говорити про те, що якби громадяни почали масово вимагати перерахунку сплачених сум, то газопостачальники дійсно не знали б, яким чином діяти. Водночас звернення до суду не привело б до ефективного поновлення порушених прав, оскільки у підсумку сторони виконавчого провадження прийшли б до того самого фіналу: неможливості його виконання навіть у примусовому порядку.
З наведеного випливає, що державою належним чином не врегульовано питання захисту прав споживачів побутового газу.
Незважаючи на складність проблеми, споживачу не варто здаватися. Треба пам’ятати, що законодавство декларує, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо ціну продукції (вартість послуги) визначено неналежним чином (стаття 21 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Не відповідний закону, тобто протиправний, акт органу місцевого самоврядування не породжує правових наслідків від моменту його прийняття, оскільки цивільні права та обов'язки виникають з дій, рішень, які відповідають законодавству (ст. 11 ЦПК України).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення права (ст. 16 ЦК України).
Тобто Постанова № 315 була незаконною в момент її ухвалення. Відповідно до неї незаконно проводилися нарахування по вищезазначених послугах за завищеними тарифами, що погіршувало становище громадян.
Громадяни можуть звернутися до суду і вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення їхніх прав, тобто до ухвалення Постанови № 315.
Крім того, у газопостачальної організації виникає зобов’язання перед споживачем, оскільки отримані компанією за договором суми набуті без законних підстав. Такі зобов’язання завжди можна припинити виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦКУ), зарахуванням (стаття 601 ЦКУ) або переданням відступного (стаття 600 ЦКУ).
Шостий апеляційний адміністративний суд 08.07.2019 року розглянув справу № 826/9665/16 і залишив чинним рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2019 року за позовом Юлії Тимошенко до Кабінету Міністрів України про скасування Постанови КМУ від 27.04.2016 р. № 315 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. № 758».
Окружний адміністративний суд міста Києва 4 березня 2019 року у справі № 826/9665/16 визнав протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. № 758» з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016.
Підставою для скасування постанови стало порушення процедури її узгодження з Секретаріатом Енергетичного співтовариства. Крім того, не доведені погодження проекту регуляторного акту з регуляторним органом, а також розгляд матеріалів на засіданні КМУ.
Висновки декількох експертиз, проведених у справі, суперечили одна одній, оскільки то доводили необґрунтованість граничної роздрібної ціни на природний газ для побутових споживачів, то навпаки, підтверджували її правильність.
У пояснювальній записці на п'яти аркушах за підписом від імені Першого віце-прем'єр-міністра України — Міністра економічного розвитку і торгівлі України, без дати складання (зазначено лише 2016 рік), в обґрунтування зазначених цін є посилання на те, що між Україною та МВФ погоджено програму кредитування EFF та підписано меморандуми про економічну та фінансову політику, і ціна придбання природного газу НАК «Нафтогаз України» розрахована з урахуванням прогнозної ціни імпортованого природного газу з травня по грудень 2016 року як середня, у розмірі 185,11 дол. США за 1000 куб. м, яка визначена з урахуванням прогнозованої ціни на природний газ на німецькому газовому хабі (NCG).
Представники Кабінету міністрів України не обґрунтували суду, чому саме застосовано розрахункову ціну прогнозованої ціни на природний газ на німецькому газовому хабі (NCG).
Врешті-решт, суд дійшов такого висновку, що граничні роздрібні ціни на природний газ для споживачів на єдиному рівні у розмірі 6 879 гривень за 1000 куб. метрів, визначені Постановою Кабінету міністрів України від 27.04.2016 р. № 315 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. № 758», є економічно необґрунтованими і не можуть встановлюватись КМУ лише на виконання Меморандуму про економічну та фінансову політику між Україною та МВФ без врахування всіх обставин, що мали значення для ухвалення оскаржуваного рішення, зокрема економічного характеру, та існуючого правового регулювання процедури ухвалення такого роду актів.
Згідно з оспорюваною постановою, на період з 1 жовтня 2015 року по 31 березня 2016 року (включно) діяли граничні роздрібні ціни на природний газ для побутових споживачів, диференційовані залежно від виду та місячних обсягів використання природного газу, в розмірі, визначеному постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 3 березня 2015 року № 583, а саме:
1) для приготування їжі та/або підігріву води — 7,188 грн за 1 куб. м;
2) для індивідуального опалення або комплексно (індивідуальне опалення, приготування їжі та/або підігрів води):
за обсяг, використаний до 1200 куб. метрів природного газу (включно) за період з 1 жовтня 2015 року по 31 березня 2016 року (включно) — 3,6 грн за 1 куб. м;
за обсяг, використаний понад 1200 куб. метрів природного газу за період з 1 жовтня 2015 року по 31 березня 2016 року (включно) — 7,188 грн за 1 куб. м.
Постановою Кабінету міністрів України від 27.04.2016 № 315 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. №758» з 1 травня 2016 року затверджено нові рівні цін природного газу, паритетні з імпортом.
Таким чином, на період з 1 травня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно):
1) Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» постачає природний газ виробникам теплової енергії з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) в розмірі 4942 грн за 1000 куб. м;
2) Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» постачає природний газ виробникам теплової енергії для релігійних організацій за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) в розмірі 2471 грн за 1000 куб. м;
3) діє гранична роздрібна ціна на природний газ для побутових споживачів в розмірі 6,879 грн за 1 куб. м;
4) діє гранична роздрібна ціна на природний газ для релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності) в розмірі 3,913 грн за 1 куб. м.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про скандали з лічильниками газу, які сколихнули Україну взимку 2018-2019 років.