Якщо колектор без фінансової ліцензії — він для боржника ніхто

Сумнівні товариства, які намагаються «робити бізнес» на вибиванні прострочених боргів громадян перед банками, отримали в суді рішучу відсіч. Дарницький районний суд міста Києва у справі № 753/8191/13-ц визнав відступлення банком свого права грошової вимоги за борговими зобов’язаннями іншому кредитору неправомірним.

У прийнятій ухвалі йдеться, що 15 листопада 2018 року ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту.

Дійсно, відповідно до ст. ст. 512, 514 Цивільного Кодексу України, кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Втім, як зазначено у ч. 3 ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу, на підставі якого відбулось відступлення права вимоги, є право майнової (негрошової) вимоги. Натомість, згідно ч. 1 ст. 1077 Цивільного Кодексу України, право грошової вимоги є предметом договору факторингу. Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 1084 Цивільного Кодексу України, договір факторингу розглядається як різновид купівлі фактором права грошової вимоги у клієнта. Це означає, що право грошової вимоги може бути предметом купівлі, але виключно за договором факторингу, а не загальної купівлі-продажу.

Таким чином, у Цивільному кодексі України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Суд також звернув увагу на ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. З ст. 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Крім того,у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. А у частинах першій, другій ст. 7 даного Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Суд зробив висновок, що новий кредитор, якому відступлено право грошової вимоги, повинен був, як і банк, включений до Державного реєстру фінансових установ. Разом з тим, інформація про ТОВ «Вердикт Капітал» не міститься в зазначеному реєстрі. Тому заяву ТОВ про заміну стягувача його правонаступником залишили без задоволення.