Відрахування із зарплатні працівника для покриття заборгованості підприємству: висновок ВС

У даній справі товариство просило суд стягнути з колишнього працівника кошти. У позовній заяві товариство зазначило, що надало особі щорічну основну відпустку у кількості 35 календарних днів, з яких 23 дні надано в рахунок невідпрацьованої частини року, та провело оплату відпустки. Після використання відпустки особа звільнилася з підприємства.

Відповідно до статті 127 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган проводить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. Але на день звільнення відповідача сума нарахованої заробітної плати не була достатньою для погашення заборгованості за невідпрацьовані дні відпустки. Роботодавець з метою досудового врегулювання спору звертався до відповідача з письмовою вимогою про погашення заборгованості у добровільному порядку, однак заборгованість відповідачем не була погашена.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Мотивували свої рішення тим, що працівнику було надано відпустку у кількості днів, запропонованих позивачем, за графіком відпусток позивача, складеним з урахуванням виробничої необхідності, з яким його ознайомлено під підпис, а тому докази недобросовісної поведінки відповідача у вказаній справі відсутні. Позивачем не доведено рахункової помилки та недобросовісності відповідача під час отримання ним коштів за період відпустки, тому позовні вимоги, з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України, не підлягають задоволенню.

Натомість Касаційний цивільний суд Верховного суду не погодився з такими рішеннями судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд виходив із того, що для врегулювання трудових відносин норми ЦК України застосовуються в субсидіарному порядку, тобто до трудових відносин, які не врегульовані трудовим законодавством.

Відповідно до частини першої статті 127 КЗпП України, частини першої статті 26 Закону України «Про оплату праці», відрахування із заробітної плати можуть проводитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Разом з тим, одним із видів відрахувань із заробітної плати працівника є відрахування для покриття заборгованості підприємству, де він працює.

ВС також зазначив, що за змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що, згідно із розрахунковим листком, на день звільнення відповідача сума нарахованої заробітної плати не була достатньою для покриття заборгованості за невідпрацьовані дні відпустки.

Тлумачення положень частини другої статті 127 КЗпП України дає підстави дійти висновку, що відрахування із заробітної плати працівника для покриття ним заборгованості підприємству, де він працює, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника підприємства або уповноваженого ним органу. Отже, видача відповідного наказу є правом власника підприємства.

Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки відповідач звільнилася з роботи до закінчення робочого року, за який було отримано відпустку повної тривалості, а під час звільнення відрахування із суми заробітної плати, нарахованої за остаточним розрахунком, за наказом (розпорядженням) підприємства не проведено у зв`язку з недостатністю коштів, то позивач має право стягнути відповідну суму у судовому порядку.

Також колегія суддів Касаційного цивільного суду ВС зазначила, що такі відносини регулюються трудовим законодавством України, тому суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення статей 1212, 1215 ЦК України.

Таким чином, рішення суддів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

З постановою Суду у справі № 332/1433/17-ц можна ознайомитись за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, в яких випадках поширена інформація не може бути перевірена на відповідність фактичним даним.