В яких випадках грошові зобов’язання не набувають статусу узгоджених: висновок Верховного Суду

Звертаючись до суду, позивач просив визнати протиправними та скасувати вимоги, винесені податковим органом, які, на його думку, були винесенні з порушенням вимог законодавства. В обґрунтування позову позивач зазначив, що у контролюючого органу не було підстав для складення податкової вимоги, оскільки податкові повідомлення-рішення щодо позивача не приймалися і не надсилалися, а позивач самостійно не декларував суми, зазначені в податковій вимозі.

Ухвалою апеляційного адміністративного суду залишено без змін рішення суду першої інстанції, яким суд позов задовольнив.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі висновків акта перевірки, позивачем не отримані у зв`язку з їх направленням на фактичну адресу замість юридичної адреси, відомості про яку містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що позбавило позивача права ініціювання оскарження таких рішень контролюючого органу. З огляду на це суди дійшли висновку про неузгодженість податкового боргу, що, в свою чергу, виключає підстави для направлення платнику податків податкової вимоги.         

Колегія суддів погодилась з таким висновком судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне:

• відповідно до пункту 2 статті 42 Податкового кодексу України (тут та надалі — в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові;

• згідно з пунктом 2 статті 45 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Зі змісту наведених норм вбачається, що факт отримання документів платником податків має важливе значення, оскільки з цим моментом законодавство пов`язує відлік певних строків. Вважається, що документи належним чином вручені, якщо вони надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Під адресою платника слід розуміти його місцезнаходження або податкову адресу. Право податкового органу на направлення платнику податків податкової вимоги у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, виникає лише на 11-й день після отримання платником податкового повідомлення-рішення за умови неініціювання процедури оскарження такого рішення контролюючого органу.  

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податкові повідомлення-рішення були направлені на фактичну адресу позивача, проте конверти із вказаними документами не отримані позивачем, повернуті до податкового органу із закінченням терміну зберігання. Отже, податкові повідомлення-рішення не направлялися за юридичною адресою (місцезнаходженням) позивача, що не дає підстав вважати такі документи належним чином врученими у розумінні пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України. Відтак грошові зобов`язання, визначені у вказаних податкових повідомленнях-рішеннях, не набули статусу узгоджених, що, відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, виключає право контролюючого органу надсилати податкову вимогу.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що складення відповідачем податкової вимоги є передчасним, оскільки сума грошового зобов’язання, визначеного позивачу у податкових повідомленнях-рішеннях, не набула статусу узгодженого, відтак підстави для надіслання податкової вимоги платнику податків відсутні.

З рішенням у справі № 826/18377/14 можна ознайомитись за посиланням. 

Раніше «Судово-юридична газета» інформувала про думку Верховного Суду щодо питання, чи може бути доказом протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства.