Справи щодо нікчемності правочинів: з чим погодилася та від яких висновків відступила Велика Палата

Велика Палата розглянула справу №916/3156/17 за позовом ПАТ «Імексбанк» про визнання договору недійсним.

Позивач посилається на те, що, розірвавши договір застави, банк фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості позичальника. Внаслідок того відповідний договір про розірвання визнано нікчемним згідно з пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У подальшому ПАТ «Імексбанк» подало до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просило визнати недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав, посилаючись на пункт 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними». За змістом документа, нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав. Суд посилався на недоведеність позивачем вимог і ненадання відповідних доказів. Суди попередніх інстанцій зазначили відсутність підстав для визнання недійсним нікчемного договору, укладання якого не підтверджено належними доказами у справі.

Частково задовольняючи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк», Верховний Суд зазначив наступне.

Велика Палата погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року по справі №577/5321/17, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб’єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

 Велика Палата Верховного Суду також погодилася:

- з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі №6-308цс16,

- з постановами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі №357/3394/16-ц, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є за законом.

Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Велика Палата звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу.

Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

 Велика Палата не погодилася з висновками, викладеними в постановах КЦС у справах:

• від 21 листопада 2018 року №577/5321/17,
• від 03 жовтня 2018 року  №369/2770/16-ц,
• від 07 листопада 2018 року №357/3394/16-ц
• та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року №6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину.

У зв`язку з цим ВП відступила від правових висновків КЦС та ВСУ у цій частині.

ВП відзначила, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Також Велика Палата визначилася з юрисдикцією справ про зобов’язання контрагентів здійснити реєстрацію податкової накладної.