Вбивство 5-річного Кирила: чи є реальні підстави для застосування статті 115 ККУ

Трагедія, що сталася 31 травня в Переяслав-Хмельницькому, не залишила байдужим жодного громадянина України. Нагадаємо, двоє правоохоронців напідпитку вирішили постріляти зі зброї по бляшанках  та влучили в 5-річного Кирила Тлявова, що грався на дитячому майданчику. Врятувати дитину не вдалося. Справа викликали хвилю обурення та суспільних протестів серед українців, які вимагали найсуворішого покарання для поліцейських.

3 червня генеральний прокурор Юрій Луценко на своїй сторінці в соціальній мережі зазначив, що поліцейським буде вручено підозру щодо скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.115 Кримінального кодексу Україні, а саме — умисне вбивство.

Така заява генпрокурора стала каталізатором правничих дискусій щодо доречності застосування такої законодавчої норми у конкретному випадку. Зрозуміло, що з політичної точки зору для  заспокоєння  суспільства така кваліфікація є наразі найбільш доречною. Але чи є майбутнє у вигляді реального вироку у залі суду саме за статтею 115 ККУ, спробувала розібратися «Судово-юридична газета».

Теоретична сторона поняття «умисне вбивство»

Підручники з юриспруденції навчають майбутніх правників, що при вчинені злочину треба розглядати його через призму суб’єкта та об’єкта. Так, об’єктивна сторона вбивства має такі характеристики:

- діяння — посягання на життя іншої особи;

- наслідки, що проявляються в біологічній смерті потерпілого;

- причинний зв’язок між указаним діянням і наслідками.

Варто зазначити, що суспільно небезпечне діяння при вбивстві може виявлятись у дії (наприклад, отруєння, удушення, удар ножем, постріл) або бездіяльності (наприклад, рідні навмисно не дають ліків лежачому хворому для прискорення його смерті). Тож можна зробити висновок, що умисне вбивство може настати як від дії, так і від бездіяльності певної особи.

Вбивство вважається вчиненим з моменту настання біологічної смерті потерпілого. І тут не має значення, чи смерть настала одразу, чи через якийсь проміжок часу після вчинення діяння. При відсутності зазначеного наслідку діяння винного, які безпосередньо спрямовані на позбавлення життя іншої людини, повинні розглядатись як замах на вбивство, а якщо винний лише створював умови для вчинення вбивства, його діяння є підготовкою чи замахом на злочин.

Відповідно до Кримінального кодексу України суб’єктом вбивства є фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку (за вбивства, передбачені ст.ст. 115–117 КК України) або 16-річного віку (за вбивства, передбачені ст.ст. 118 і 119 КК України). Умисне вбивство може бути вчинене у співучасті.

Інколи співучасть може стати обтяжуючою  обставиною умисного вбивства.

Суб’єктивною стороною умисного вбивства є вина у формі умислу (прямого чи непрямого). Так, при умисному вбивстві винний передбачає, що внаслідок його дій настане смерть потерпілого, і дійсно бажає цього або розуміє  настання такого наслідку. Розмежування прямого і непрямого умислу має значення для індивідуалізації відповідальності, а в деяких випадках і для відмежування вбивства від інших злочинів. При цьому вбивство з необережності має місце лише в тому випадку, коли винний, вчиняючи певне діяння, передбачає, що його наслідком може бути смерть людини, але легковажно розраховує на відвернення такого наслідку, або не передбачає, що наслідком його діяння може бути смерть людини, хоча за даних конкретних обставин повинен був і міг це передбачати.

Застосування статті 115 щодо випадку у Переяславі-Хмельницькому

Якщо розглянути статтю 115 ККУ через викладене вище та застосувати її у конкретному випадку з вбивством Кирила Тлявова, то маємо наступне:

• суб'єкт  злочину наявний, поліцейські напідпитку з Переяслав-Хмельницького;
• об'єкт — життя Кирила, яке було перервано під час стрілянини;
• об'єктивна сторона — стрілянина поліцейських дійсно призвела до настання смерті хлопчика;
• суб'єктивна сторона — і тут постає казус, адже за ст. 115, вбивство саме умисне. Тобто поліцейські, коли стріляли, мали прямий намір та бажання вбити дитину. 

Єдине, що ще може довести обвинувачення — це непрямий умисел. Тобто поліцейські розуміли та усвідомлювали, що таке може статися, при цьому не бажали таких наслідків, але знали про їх вірогідність. Проте тут теж постає низка питань, адже стріляли вони по бляшанках, про перебування дитини на майданчику не знали, і довести у суді те, що поліцейські дійсно усвідомлювали можливі наслідки, буде досить непросто.

Директор Державного бюро розслідувань Роман Труба під час засідання Комітету Верховної Ради щодо вбивства хлопчика  навів основні аргументи щодо кваліфікації: «Чому так? Затримані — це особи, які в силу виконання своїх повноважень обізнані з поводженням та наслідками застосування зброї. Наступне. За результатами вивченням обстановки, показань свідків було зроблено висновки, що підозрювані розуміли та могли знати, що за цим місцем знаходяться діти. Тому за погодженням з процесуальними керівниками була обрана ст. 115 КК».

Проте багато хто з  юридичної спільноти вважає, що найбільш логічним з правової точки зору є застосування до даної події саме ст. 119 ККУ, тобто вбивство через необережність. Карається таке діяння обмеженням волі на строк від 3 до 5 років або позбавленням волі на той самий строк. Вочевидь, представники слідчих органів наразі ще не готові озвучити обуреному суспільству таке не дуже суворе за строком покарання. Проте перекваліфікація в подальшому умисного вбивства у вбивство через необережність видається цілком можливим варіантом. Детальніше про думку користувачів соцмереж щодо кваліфікації вбивства 5-річного Кирила ми вже писали раніше.