Щоб забезпечити право особи з інвалідністю на житло, Верховний Суд направив справу на новий розгляд

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду 24 квітня 2019 року направив на новий розгляд до суду першої інстанції справу №638/968/18.

Підставою для такого рішення стало недотримання органами державної влади зобов'язанння створити умови для гідного життя осіб, які потребують особливого захисту.

У січні 2017 року ОСОБА звернулась до суду з позовом, в якому просила зобов'язати департамент житлового господарства Харківської міської ради надати їй у користування житлову кімнату на першому поверсі шляхом заміни її кімнати, яка розташована на четвертому поверсі, або в інший спосіб. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що вона є інвалідом 1 групи з ураженням опорно-рухливого апарату, пересувається лише в інвалідному візку, у зв'язку з чим позбавлена можливості вийти на вулицю без сторонньої допомоги. При цьому вона мешкає в кімнаті №118, яка знаходиться на четвертому поверсі будинку №42 на вул. Цілиноградській у Харкові, що становить для неї незручності.

Рішенням Дзержинського районного суду Харкова від 25 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні вимог, суди виходили з того, що чинним законодавством не передбачено обов'язку Харківської міської ради здійснити обмін займаного позивачем житлового приміщення в будинку №42 на вул. Цілиноградській у Харкові на інше приміщення на першому поверсі, право на поліпшення житлових умов позивача відповідачами не порушено.

Проте Касаційний суд не погодився с таким висновком та нагадав, що за змістом ч. 1 ст. 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя і вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності. Після ратифікації Україною Конвенції ООН про права інвалідів держава взяла на себе відповідні зобов'язання щодо забезпечення, захисту та реалізації прав осіб з інвалідністю. Для того, щоб у повній мірі забезпечити самостійний спосіб життя людей з інвалідністю, держава повинна створити безбар'єрне середовище. Органи державної влади зобов'язані створювати умови для гідного життя осіб, які потребують особливого захисту, та створення особливих умов для людей, які мають докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з тим, суди не звернули уваги на те, що за змістом позовних вимог позивачка, мотивуючи неможливість як інваліду першої групи, який пересувається у інвалідному візку, користуватись житловим приміщенням на четвертому поверсі у зв'язку з відсутністю обладнання цього будинку у відповідності до ДБН щодо доступності приміщень для інвалідів, просила зобов'язати департамент житлового господарства Харківської міської Ради надати у користування житлову кімнату на першому поверсі без зазначення конкретного будинку або надати їй доступне житло у будь-який інший спосіб. При цьому вона не зазначала про постійне житло або надання житла поза чергою.

Отже, під час розгляду справи суди не звернули уваги на законодавство щодо наявності обов'язку органів державної влади та місцевого самоврядування створити доступне середовище для людей з особливими потребами та дійшли помилкового висновку про відсутність обов'язків відповідача щодо створення цих умов, не з'ясували дійсних позовних вимог позивачки в частині способу усунення порушення її права на доступні умови проживання.

Встановлення таких фактичних обставин справи має важливе значення для правильного її вирішення.

Раніше про практику встановлення істини у справі через цінності Конституції розповідали судді країн Прибалтики.