Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №682/1692/17 дійшов висновку про обґрунтованість обов’язкової вакцинації.
За обставинами справи право малолітнього сина позивача на освіту у дошкільному навчальному закладі з огляду на суспільні інтереси було тимчасового обмежене (до проведення щеплення, покращення епідеміологічної обстановки, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) у зв’язку з тим, що сама позивач, не довіряючи якості вакцини (належним чином не мотивувавши свою недовіру або неможливість застосувати ту вакцину, якій вона довіряє), не дотрималась календаря обов’язкових щеплень і відмовилась від чергового щеплення дитини.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову про зобов’язання не чинити перешкод у здобутті дошкільної освіти.
Переглядаючи справу, Верховний Суд дійшов висновку, що індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення матір’ю дитини при збереженні обсягу прав дитини на здобуття освіти, у тому числі в дошкільних закладах освіти, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення, зокрема перед направленням дітей до навчального закладу для здобуття освіти. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета — загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров’я, що гарантовано ст. 3, 27 та 49 Конституції України.
Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов’язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров’я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграфи 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява №24429/03).
Вимога про обов’язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров’я, а також здоров’я зацікавлених осіб, на думку суду, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об’єктивні підстави, тобто було виправданим.
Позиція Верховного Суду ґрунтується на наступних нормативних актах: