Дискриминация в оплате труда судей: судья обратился с открытым письмом

Как известно, квалификационное оценивание судей (в народе — переаттестация судей) было затеяно с целью перезагрузить систему и очистить от недобропорядочных или неквалифицированных представителей Фемиды судейские ряды. На этой процедуре настаивали и международные партнеры (см. комментарий представителя USAID).

Впрочем, в итоге это оценивание стало одним из факторов, который привел к кадровому голоду в судах: многие опытные судьи решили покинуть судебную систему, не желая подвергать себя рассмотрению «под микроскопом». Ведь по новому закону речь уже шла не просто о собеседовании в режиме онлайн, но и о проверке знаний (подготовиться к тестированию в условиях большой нагрузки непросто) и составлении психологического портрета, проверке деклараций, жалоб на судью и так далее. Некоторые судьи сразу заявили, что они не хотят подвергать себя «бессмысленному» испытанию, и воспользовались правом на отставку.

Оставшиеся же и даже пожелавшие пройти оценивание столкнулись с другой проблемой — процедура движется не так быстро, как должна была. Из-за конкурса в новый Верховный Суд, Антикоррупционный суд и пр. Высшая квалификационная комиссия судей не успевала оперативно проводить соответствующие процессы. В итоге такие проволочки сказались на том, что многие судьи оказались в неравном положении по сравнению с коллегами. Ведь судья, который не прошел оценивание, получает значительно меньше тех, кто прошел «переаттестацию», независимо от наличия или отсутствия его вины в таком непрохождении.

Авторы судебной реформы знают об этой проблеме — были даже попытки изменить закон, чтобы судья получал вознаграждение в новом размере после сдачи квалификационного экзамена, а не после окончания всей процедуры оценивания, однако они не увенчались успехом (речь идет о законопроекте №9294, который так и не был принят).

Отметим, что «денежный» стимул для прохождения оценивания был придуман намеренно. Однако в итоге он, опять-таки, сыграл не в пользу судей, которые не прошли переаттестацию не по своей вине. 

Правильнее даже сказать — в не пользу граждан. Ведь как отметил не так давно глава Рады судей Украины Олег Ткачук, в Украине для нормальной работы судебной системы не хватает около 2000 судей. «При этом по состоянию на начало 2019 года при штатной численности судей 7200 квалификационное оценивание успешно прошли только 2151 действующий судья. За годы реформы не завершены процедуры квалификационного оценивания на предмет соответствия занимаемым должностям по 3192 судьям. По состоянию на 1 апреля 2019 года из 5285 судей только 4128 имели полномочия на осуществление правосудия. То есть у более чем тысячи судей полномочия закончились, и они по разным причинам после истечения срока полномочий не были назначены бессрочно. В двух десятках судов судей вообще нет, еще в нескольких десятках судов работают только по одному судье», — отметил О. Ткачук.

«Все это создает существенные препятствия для защиты прав и свобод не десятков, а сотен тысяч людей, поскольку, если обобщить цифры, можно говорить о том, что одна из областей Украины не имеет действующих судов. В полной ли мере обоснованы, взвешены судебные решения в ситуации, когда судья общего суда, то есть того суда, который рассматривает гражданские и уголовные дела, должен заслушать 100–120 дел в месяц (5–6 дел в день) и принять, отписать столько же решений? Довольны ли граждане такой судебной властью, и воспринимают ли они в таких условиях в полной мере позитив процессуальных новелл? Ответ очевиден», — резюмировал О. Ткачук.

Некоторые судьи уповали на то, что проблему дискриминации в оплате труда решит Конституционный Суд (там давно лежит соответствующее представление), однако и он не спешит ставить точку.

Судьи, со своей стороны, продолжают поднимать данный вопрос. В распоряжении «Судебно-юридической газеты» оказалось открытое письмо судьи Юрьевского районного суда Днепропетровской области Михаила Белинского, которое он адресовал международным партнерам Украины, а также отечественным руководителям судебной системы.

Ниже приводим текст письма.

«Шановні посли, керівники та представники міжнародних організацій! Змушений звернутися до Вас у зв’язку з наступним.

Упродовж останніх років в Україні триває реформа судової системи, яка проводиться за підтримки іноземних країн та міжнародних організацій. Однак, поряд з очевидно позитивними змінами у вітчизняній судовій системі, наслідком реформи стало таке ганебне явище, як дискримінація суддів в оплаті праці.

Так, Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року, а саме п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону розмір заробітної плати судді (суддівської винагороди) було поставлено в залежність від успішного проходження діючими суддями кваліфікаційного оцінювання та підтвердження їх здатності здійснювати правосуддя в суді відповідного рівня. При цьому до завершення проходження вказаного кваліфікаційного оцінювання судді залишаються на своїх посадах, продовжують виконувати свої посадові обов’язки (тобто здійснюють розгляд справ), однак отримують заробітну плату (суддівську винагороду) в розмірі значно меншому від їх колег (які пройшли кваліфікаційне оцінювання) за виконання такої ж роботи.

Вказане ганебне явище не можна назвати інакше як дискримінація — отримання працівниками (однієї кваліфікації) суттєво різної заробітної плати за виконання однакової роботи.

Факт дискримінації суддів у питанні оплати праці встановлено рішенням Ради суддів України (центральним органом суддівського самоврядування) №48 від 17 вересня 2018 року та рішенням XV з’їзду суддів від 7 березня 2018 року.

Слід зазначити, що різниця між заробітною платою (суддівською винагородою) між суддями, які вже пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тими, хто таке оцінювання ще не пройшов, була більш ніж суттєвою — приблизно в два рази. Вказана дискримінація обтяжується її тривалістю — три роки. Більше того, дискримінація суддів набула настільки потворних форм, що впродовж останніх двох років працівники апарату суду, тобто судові клерки отримують більше суддів, які щодня розглядають справи.

Такі методи проведення судової реформи, а саме багаторічна дискримінація в оплаті праці призводить до нівелювання будь-яких позитивних наслідків судової реформи, що проводиться.

Щоб не бути голослівним, наведу ряд прикладів щодо розміру заробітної плати суддів та працівників апарату суду. Наведена мною інформація міститься у вільному доступі на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (декларації державних службовців про доходи) і є публічною, її легко перевірити:

• так, мені у 2017 році було виплачено 236973 грн, що підтверджується поданою мною декларацією, водночас мій помічник Пушко Ірина Сергіївна, згідно декларації, за 2017 рік отримала 237220 грн. Тобто помічник судді отримала більше судді (свого безпосереднього керівника);
• у 2018 році мені було виплачено 261100 грн, що підтверджується поданою мною декларацією, водночас моєму помічнику за 2018 рік було виплачено 352069 грн, що підтверджується поданою нею декларацією, тобто помічник судді отримала на 28% більше самого судді.

При цьому слід зазначити, що вислуга років, яка враховується при визначенні доплати, у мене з моїм помічником однакова.

Припускаю ваш подив, як таке можливо, щоб судді отримували менше за своїх же підлеглих. А відповідь полягає в наступному: фонд заробітної плати на початку 2017–2018 років закладався з розрахунку, що судді пройдуть кваліфікаційне оцінювання і отримуватимуть зарплату в більшому розмірі, однак влада впродовж кількох років так і не спромоглася провести це оцінювання, і кошти, закладені як зарплата суддів, були виплачені працівникам апарату у вигляді премій та надбавок за інтенсивність праці, бо суддям за законом виплачувати премії та вказані надбавки заборонено.

Таким чином, дискримінація суддів у питанні оплати праці не може бути виправдана триваючою в Україні війною, економічною кризою та іншими об’єктивними обставинами, адже кошти на рахунках були — їх виділили для оплати праці суддів, а виключно є наслідком неспроможності, або свідомим небажанням органів державної влади справедливо їх розподілити у відповідності до займаних посад та тієї відповідальності, яку несе кожен працівник суду.

Про те, що навантаження та особиста відповідальність, яку несе суддя при розгляді справ та винесенні рішень, є неспівмірною з відповідальністю клерка, вказувати не буду — на мій погляд, це очевидно.

Також необхідно зазначити, що не є виною суддів те, що проведення вказаного кваліфікаційного оцінювання триває роками. Навпаки, це є недоліком у роботі відповідних державних установ, які виявилися неспроможні провести вказану процедуру за кілька місяців. Проте заручниками недосконалого законодавства та незадовільної роботи державних органів стали саме судді, які роками не можуть пройти кваліфікаційне оцінювання, підтвердити свою здатність здійснювати правосуддя і, як наслідок, роками отримують дискримінаційну (занижену) заробітну плату. При цьому компенсація за недоотриману протягом ряду років заробітну плату (суддівську винагороду) не передбачена.

Єдиними способом якнайшвидше принаймні припинити вказане ганебне явище (дискримінацію суддів у питанні оплати праці), не кажучи вже про цілком справедливу компенсацію недоотриманої за три роки заробітної плати, є прийняття Конституційним судом України рішення за конституційним поданням Верховного Суду України, яке надійшло до Конституційного Суду України 6 жовтня 2016 року і в якому, серед іншого (загалом у згаданому конституційному поданні ставиться питання про визнання неконституційними 12 пунктів  розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного закону) ставиться питання про визнання неконституційним положення п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року. Однак на порушення процесуального строку, встановленого ст. 75 Закону України «Про Конституційний суд України» (шість місяців), рішення досі не прийнято.

Не скористався Конституційний суд України і положенням ч. 2 ст. 76 Закону України «Про Конституційний суд України», відповідно до якого вправі постановити ухвалу про роз’єднання конституційного провадження у справі на окремі конституційні провадження і якнайшвидше винести рішення щодо цього роками наболілого для більшості суддів питання.

Крім того, завдяки змінам до Конституції України (ч. 2 ст. 152), які діюча влада внесла у 2016 році (тобто вже після усунення В. Ф. Януковича від влади), неконституційні акти вважаються такими не з моменту їх винесення, а з дня прийняття відповідного рішення Конституційним судом (якщо інше не встановлено самим рішенням). У зв’язку з цим неконституційний акт вважається конституційним до дня винесення відповідного рішення Конституційним судом, а розгляд справ Конституційним судом (на порушення вимог закону) триває роками. Це означає, що незаконно-неконституційно невиплачена частина зарплати суддів не підлягатиме виплаті.

На підставі зазначеного прошу Вас, шановні посли, керівники та представники міжнародних організацій, інформувати свої уряди та міжнародні організації про дискримінацію суддів в Україні, яка триває роками; звернутися до органів державної влади України з відповідними заявами про необхідність якнайшвидшого припинення дискримінації суддів у питанні оплати праці та законодавчого закріплення механізму виплати суддям компенсації не виплаченої частини заробітної плати за роки дискримінації. 

06 травня  2019 року                                                    

Суддя Юр’ївського районного суду

Дніпропетровської області                                            М. В. Білинський».