Вирок суду як доказ реальності/нереальності здійсненої операції: невизначеність позиції ВС

За часів функціонування Верховного Суду України судова практика з вирішення подібних спорів була як на користь платників податків, так і на користь ДФС України. Платники податків щиро сподівались, що після початку функціонування новоствореного Верховного суду сформується стала позиція стосовно вирішення подібних спорів. Але всупереч цьому, ВС виніс рішення з протилежними правовими позиціями.

У постанові від 06.02.2018 у справі №826/6986/14 Верховний Суд вказав, що вирок, яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності, не може залишитися неврахований судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, тож не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Позивач у справі підтверджував свою позицію документами (договорами, актам, податковими накладними тощо), які підписані керівником контрагента. Однак Суд дійшов висновку, що такі документи насправді підписані невстановленою особою, тому укладені договори є недійсними через їх нікчемність.

Разом з тим, існує інша точка зору на оцінку такого доказу, як вирок суду. Зокрема, у постановах від 27.02.2018 у справах №802/1853/16-а та №813/1766/17 Верховний Суд дійшов правового висновку, що факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду

У рамках розгляду касаційної скарги у справі №826/19939/16 колегія судів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду з огляду на неоднозначність судової практики передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Однак Велика Палата дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, зазначивши, що суд у кожній конкретній справі має надавати правову оцінку встановленим фактичним обставинам.

Водночас надання правової оцінки фактичним обставинам справи означає необхідність враховувати не лише факт наявності вироку, але й те:

• яке правове значення для справи має такий вирок, чи є підстави для звільнення від доказування;
• яке значення для встановлення нереальності операцій мають встановлені у вироку обставини;
• чи не будуть порушені принципи індивідуальної відповідальності та презумпції правоти платника податків у разі посилання на вирок суду як беззаперечний доказ нереальності операції.

Таким чином, питання оцінки вироку суду про фіктивність контрагента як доказу реальності/нереальності здійсненої з ним господарської операції є невизначеним та актуальним.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про те, що участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим.