Верховний Суд у склад об’єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №753/11000/14-ц від 18 квітня 2018 року застосував принцип Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem — слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).
Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки у випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли вона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.
Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча й були індивідуально узгоджені, проте включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
При тлумаченні договору Суд виходив з того, що тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими ст. 213 ЦК України. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування:
Аналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила, встановленні ст. 213 ЦК України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору щодо порядку проведення розрахунку. Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору щодо порядку проведення розрахунку, потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, §45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).
Аналогічну позицію зайняв Касаційний господарський суд у справах №910/16011/17 та №908/710/18.